Однак навіщо з’явився архангел? І гадати не треба, відповідь на поверхні: покарати за розстріл Рубінштейна. Від цієї думки Геніус похолов. За стародавньою угодою, ангели пригляду недоторканні, хоча й самі ні в які земні справи не втручаються. Однак ангела вбито, і вбито слугами Геніуса, і тепер, звісно, на самого князя чекає страшна кара — з тих, які ні люди, ні демони не можуть вигадати, тільки ці крилаті бузувіри з їхніми серцями, зробленими з метеоритного заліза, незбагненні, недоступні і від того подвійно страшні.
Що ж тепер, померти? Але ж нема за що помирати! Так, ангела спопелили, але ж не за його наміром, на те була воля Дія, і мусить відповідати Дій! Він, князь, ніяких угод зі Сферами не підписував, та й не до чину це йому… Дій наказав, а Леонард особисто переказав князеві його наказ, бо той уже багато років нікого не підпускав до себе, крім демона — вартового безодні. З іншого боку, виходить, що Леонард ніякий не демон, а невідомий архангел, який набув вигляду безпечного демона… Може, для того все це й затіяно, щоб його, князя, забруднити ангельською кров’ю, а потім виставити зараз погибельні звинувачення? Але ж це несправедливо, він лише слуга, що з нього питати? А цей крилатий дивиться так, немов у наступну секунду зітре з лиця землі ні в чому не винного генія місця…
— Не бійся, — сказав той, що сидів навпроти, немов відчувши його страх. — Я — Гавриїл, архістратиг, ангел праведної смерті, носій радісних звісток, голова небесного воїнства.
— Голова? — перепитав князь. — А як же твій брат Михаїл? Чи його відставлено, а ти посів його місце?
Крилате чудовисько посміхнулося самими губами. Очей мовби й не було — сліпо дивилися вони над головою князя, просто в безодню. Ох, дарма ти, Геніусе, це ляпнув, довгий язик не доведе тебе до добра!
— Смішно, — процідив Гавриїл, як і раніше, не дивлячись на князя. — Навіть дотепно. Але надалі утримайся від зухвалості, інакше підеш у небуття.
— То ось як виглядає подяка за притулок? — поцікавився хіліарх, вирішивши йти ва-банк. — Загроза — не відповідь. Ти сам назвав своє ім’я. Чесно кажучи, бовдур і випивака Леонард подобався мені значно більше.
— Мені теж, — відповів Гаврило, — і я б із задоволенням лишився в його шкурі. Але хід речей такий, що мені час явити своє справжнє обличчя і справжню силу. Можливо, ти вже знаєш, що я зустрічався з братом?
— Звідки? — князь знизав плечима. — Чортиця поцупила в мене сновидця, а сам я снів про ангелів не бачу.
— Я бачився з Михаїлом, — повторив архангел. — І зустріч ця не здалася мені успішною…
— Сімейні справи взагалі невеселі,— посміхнувся Геніус.
— Брат не дослухався до моїх слів, він готує апокаліпсис, — продовжив Гавриїл, пропустивши його слова повз вуха. — Його мета — знищити Землю.
— Навіщо йому знищувати цю планету? У чому сенс? — голос князя не здригнувся, наче й не про нього йшла мова.
— Тому що планета ця проклята. У своєму нинішньому вигляді вона створена Ворогом, він перетворив її на місце скорботи. Земля — вічний головний біль для Сфер. Їм доводиться стежити за нею, підтримувати тут хоч якусь подобу ладу. Але лад тут, на думку Михаїла, єдиний — пекельний. І не сьогодні-завтра він закличе на цю землю Армагеддон, сюди нагряне ангельське воїнство і завдасть останнього нищівного удару. Тим більше, що й привід очевидний — знищено ангела пригляду.
— А як щодо Дія? — запитав князь. — Дій відчайдушно чинитиме опір.
— Не чинитиме, — витримавши паузу, мовив архангел. — Люцифера більше немає. Він припинив своє існування, як і Бог.
Князь здригнувся, хоча потай і зрадів… Є, є ще справедливість на цьому світі!
— Але як таке може бути?
— Коли зі світу пішов Бог, пішов також його Ворог. Адже Ворог — усього лише відображення Бога в чорному дзеркалі. Немає кому зазирати в те дзеркало, немає кому й відбиватися.
— З ким же я весь цей час мав справу?
— Зі мною, — сказав Гавриїл, — і тільки зі мною. Я переказував тобі нібито веління сатани, але це були мої веління.
Геніус насупився. Помовчав, підвів очі, глянув просто на ангела.
— Але якщо Люцифер помер, до чого Армагеддон? Щоб покінчити зі мною?
Гавриїл неприємно посміхнувся.
— Щоб знищити тебе, архангелу досить поворухнути пальцем. Ти просто місцевий божок, погано вихований дух. Ні, воїнство необхідне, щоб викорінити божественний лад, який охороняє землю. Люди спотворили те, що їм було дано. Біда не в тому, що тривають нескінченні війни, а в тому, що війни й насильство стали нормою. Людина зневажає людину гірше за демона, насолоджується її стражданнями, в цьому бачить сенс життя. Цього, звичайно, Сфери не пробачають.