— Але якщо немає Дія, з ким тоді воювати?
Співрозмовник мовчав хвилину, князь уже вирішив був — не відповість, але той усе ж заговорив:
— Воювати вони будуть і з тобою, і зі мною… Тому що інших захисників у Землі немає.
— Отже, ми з тобою станемо втіленням зла, — усміхнувся Геніус. — Знищувати Землю будуть вони, а зло — це ми.
— Хто диктує правила, той і називає себе добром, ти не можеш цього не знати.
Хіліарх замислився. Нервово барабанив пальцями по столу, не дивлячись на архангела… та й важко було дивитися на нього довго — настільки нестерпне сяйво линуло від нього.
— Ми програємо, — нарешті мовив князь. — Я знаю, ти другий після Михаїла, але все-таки другий. Ми не встоїмо проти об’єднаного воїнства Сфер.
— Мабуть, — погодився Гавриїл. — Тому я й пропоную не доводити до Армагеддону. Треба для цього небагато — прибрати Михаїла.
— Приберемо його, знайдеться інший — очолить ангельське воїнство…
— Не знайдеться. Серед, ангелів тільки два архістратиги — Михаїл і я. Ні Рафаїл, ні Уриїл, ні будь-хто інший не наважаться повстати проти мене, бо я — старший.
Хіліарх тільки головою похитав. Зрозумівши, що архангел не по його душу, він трохи посміливішав.
— Колись сатана пішов проти самого Бога, — мовив він.
Архангел глипнув з роздратуванням.
— Сатана — то інше. А в цих духу не вистачить. Ні, головна небезпека для нас — це Михаїл. Усунути його, знищити — ось єдиний шлях.
— Але навіщо тобі я? — обережно запитав хіліарх. — Що моя сила порівняно з твоєю?
Гавриїл скривився, відповів неохоче, похмуро:
— Бачиш, своїми руками я це зробити не можу. По-перше, він мені брат. По-друге, благодать його така, що ніхто на небесах не в силі йому протистояти. Якщо я стану проти нього навіть тут, на Землі, мені доведеться мати справу з першим ангелом у Всесвіті. Зовсім інше — ти. Ти — потвора хтонічна, земна, наші закони не для тебе. І битимешся ти не зі всесильним архангелом, а зі смертним. Так само, як темні змогли вбити ангела пригляду, так і ти вб’єш архістратига, адже він перед тобою всього лише людина. Те, чого не можу я, ти зможеш. Наважуйся!
— І що зі мною зроблять за це Сфери? — поцікавився князь. — Існує вже для такого випадку якесь особливе катування чи його вигадають спеціально для мене?
— Сфери — це я! — загримів архангел. — Бога немає, Люцифера немає, є тільки ми з Михаїлом. З двох сил тобі доведеться обрати одну. Якщо ти вважаєш, що Михаїл пощадить тебе після багатовікової служби Ворогові, пробачить тобі вбивство ангела — то ти дурень і помреш заслужено. Але в мене свої плани, і якщо ти будеш зі мною, дам тобі Землю у вічне й необмежене володіння, як було за Отця нашого до повалення Люцифера, до того, як Земля стала місцем скорботи й мук.
— А сам ти що робитимеш? Зацарюєш замість Бога, який пішов?
Гавриїл не відповів: незмигно й страшно дивився тисячею очей повз князя. О, як він зневажав цього нахабного балакучого божка, як ненавидів його! Настільки, що готовий був тут же, не сходячи з місця, знищити, розплющити, розвіяти попелом. Нечистий, рогатий, створений в один день з іншими тварями, отримав влади трохи більше, ніж вони… Князь світу цього дратував його самим фактом свого існування. І хіба став би він вдаватися до його послуг, ще й проти брата, якби не йшлося про життя і смерть?
Відповісти йому? І якщо відповісти, то як? Так, ангели безсмертні, але знищити можна також ангела, таку силу дано йому, Гавриїлові, але більшою мірою — його старшому братові. У цьому мистецтві не знав собі рівних Люцифер, але Люцифера немає, а Михаїла незабаром не стане. І тоді, можливо, він сам заборонить кістлявій збирати свій нескінченний урожай. Люди дізнаються, хто їхній справжній благодійник, і вознесуть його, нового і в той же час стародавнього бога на ім’я Гавриїл. Яка їм, власне, різниця, цей бог чи інший? Хто прихильний до них, той і добрий, а вже він, перенісши стільки страждань, ошуканий Отцем, братами, всім ангельським воїнством, звичайно, буде добрий і милосердний. Світ іще не знав такого бога, яким він стане. Світ вічно славитиме його, буде поклонятися йому вдень і вночі. Він позбавить своїх рабів злиднів, хвороб і навіть смерті. Як за біблійних часів, люди житимуть по кількасот років, а Гавриїл, всеблагий, всевеликий, буде сяяти їм з небес, але не сліпитиме, а світитиме й зігріватиме.
І для цього треба зовсім небагато — зупинити Михаїла, його волю. Але своїми руками він цього зробити не може, бо Михаїл сильніший, і Гавриїл безславно впаде у відкритому бою з ним. Ось тому й сидить він у князя, тому й дивиться повз нього, а не крізь нього, як належало б. Але не біда — щойно князь виконає завдання, тоді… Що ж, тоді все стане на свої місця.