Вона лежала на спині — так у Середньовіччі ховали мертвих.
Я прийшов до неї оголеним, як і тоді в кімнаті в Південному Каїрі, прагнучи роздягнути її, все ще бажаючи кохатися з нею.
Що було такого жахливого у моєму вчинку? Хіба ми не пробачаємо закоханим геть усе? Пробачаємо егоїзм, хтивість, віроломство. Та лише тоді, коли самі викликаємо всі ці почуття. Ти можеш кохатися з жінкою зі зламаною рукою чи гарячкою. Якось вона облизала кров із моєї розсіченої руки, а я куштував і ковтав її менструальну кров. У європейських мовах існують слова, котрі неможливо перекласти. Угорською кажуть: Felhomaly. Могильні сутінки. Із наголосом на близькість між живими і мертвими.
Я взяв її на руки, порушуючи сон і саван з парашутного шовку.
Я виніс її ближче до сонця. Одягнувся. Гарячі камені висушили мій одяг, зробили його хрустким.
Мої руки з’єдналися й утворили сидіння, на якому вона могла б відпочити. Діставшись пісків, змінив її положення, тож тепер вона дивилася через моє плече. Я знав, що вона була майже невагомою.
Колись я носив її на руках, вона звивалася навколо мого тіла в тій кімнаті, наче наш вентилятор дістав людську подобу, — розводила руки, пальці перетворювалися на морських зірок.
Так ми йшли до північно-східного пагорба, де був захований літак. Мені не потрібна була мапа. Я мав із собою бак пального з перекинутої вантажівки. Тому що за три роки до того без бензину ми виявилися безсилими.
— А що сталося за три роки до того?
— Її поранило. Це був 1939-й. Її чоловік не впорався з керуванням літаком. Він запланував самогубство, але хотів, щоб ми всі втрьох попрощалися з цим світом. Ми тоді вже навіть не були коханцями. Але гадаю, що чутки про наш роман якимось чином дісталися його вух.
— Вона мала забагато ран, аби можна було забрати її з собою?
— Так. Єдиною можливістю врятувати її було спробувати знайти допомогу самому.
У печері після усіх цих місяців розлуки й гніву вони знову поєдналися і розмовляли як закохані, відкочуючи нарешті каміння, котре насипали між собою через якісь суспільні закони, у які вони навіть не вірили.
У ботанічному саду вона вдарилася головою через рішучість і лють. Занадто горда, щоб бути коханкою, таємницею. В її світі не було заведено розкладати усе по поличках. Він повернувся до неї, тицьнув у неї пальцем:
— Я поки що не сумую за тобою.
— Сумуватимеш.
За місяці розлуки він зробився злішим і самодостатнім. Він уникав її товариства. Не міг стерпіти того спокою, коли вона дивилася на нього. Він телефонував їм, розмовляв з її чоловіком і чув сміх Кетрін на задньому плані. Вона мала шарм, котрий спокушав багатьох. Саме це він і любив у ній. А тепер втратив віру.
Чоловік думав, що вона проміняла його на нового коханця. Кожен її жест, призначений комусь іншому, здавався йому прихованою обіцянкою. Якось у вестибюлі вона вхопила Раунделла за піджак, посмикала його і засміялася, той щось пробурмотів у відповідь. Він два дні переслідував невинного урядового радника, щоб переконатися, що між ними нічого немає. Більше не вірив її минулим ласкам. Вона могла бути з ним або проти нього. І була проти. Він не міг стерпіти навіть її ніжних посмішок у свій бік. Якщо передавала йому келих, не пив з нього. Коли за вечерею вона вказувала на вазу з калами, він не дивився туди. Просто ще одна бісова квітка. Вона була оточена новою групою близьких друзів, до якої не належали ані він, ані її чоловік. Жодна жінка не повертається до свого чоловіка. Це все, що він знав про людську природу і кохання.
Він купив блідо-коричневий сигаретний папір і заклеїв ним кілька розділів Геродотової «Історії», котрі його більше не цікавили. Записав усі її аргументи не на його користь. Теж вклеїв їх до книжки — створив для себе голос спостерігача, слухача, «його».
За кілька днів до початку війни він востаннє вирушив до Гільф-ель-Кебіру, щоб розібрати свій табір. Її чоловік мав забрати його звідти. Чоловік, котрого вони обоє любили, поки не покохали одне одного.
Кліфтон прилетів до Увейнату, щоб забрати його у призначений день, облетів загублену оазу так низько, що повітряний потік літака зривав листя з акацієвих чагарників, «Метелик» ковзав над западинами й урвищами, поки він стояв на найвищому стрімчаку і сигналізував шматком синього брезенту. Раптом літак ввійшов у піке, полетів просто на нього і за п’ятдесят метрів врізався в землю. Із шассі вирвалась блакитна цівка диму. Вогню не було.