Він був одним з трьох претендентів, відібраних лордом Саффолком. Цей чоловік, який навіть не розмовляв з хлопцем (і не сміявся, бо Кіп не жартував), перетнув кімнату і поклав руку йому на плече. Сувора секретарка перетворилася на міс Морден, вона вбігла до кімнати з тацею, на якій стояли два добрячі келихи шеррі.
— Я знаю, що ви не п’єте, — сказала вона, простягнула один келих лордові, а другий взяла собі і підняла тост за сикха. — Вітаю, ви були неперевершені. Хоча я знала, що він обере вас, іще до іспиту.
— Міс Морден чудово розбирається в людях. Має гарний нюх на геніїв і приємні характери.
— Чому «характери», сер?
— Так, загалом це не обов’язково, але ми збираємося працювати разом. Ми тут майже як сім’я. Самі бачите, міс Морден обрала вас іще до ланчу.
— Ну й непросто було не підморгнути вам, містере Сінгх.
Лорд Саффолк обійняв хлопця і відвів до вікна.
— Я тут подумав, що ми все одно не почнемо раніше середини наступного тижня, бо до мого маєтку «Гоум Фарм» приїжджає військовий підрозділ. Ми можемо обмінятися досвідом і познайомитися в Девонширі. Чому б вам не поїхати туди з нами у «гамбері»?
Так Кіп увірвав для себе короткий епізод, вільний від нещадного хаосу воєнної машинерії. Поневіряючись уже рік за кордоном, хлопець раптом увійшов до сім’ї, неначе блудний син, який повернувся і йому всі пропонують місце за столом та розпитують про життя.
Коли вони перетнули кордон між Сомерсетом і Девонширом на узбережній дорозі, звідки відкривався краєвид на Бристольську затоку, вже майже стемніло. Містер Гартс повернув у вузький проїзд, зарослий вересом і рододендронами, котрі у надвечірньому світлі здавалися схожими на згустки крові.
Крім трійці Саффолка, Морден і Гартса тут було ще шестеро саперів з одного підрозділу. Цілий вікенд вони блукали болотами довкола кам’яної садиби. Міс Морден, лорд Саффолк та його дружина суботнього вечора приєдналися до льотчиці за вечерею. Міс Свіфт розповіла Сінгхові, що завжди мріяла здійснити переліт над Індією. Кіп не мав жодного уявлення про те, де опинився після прощання зі своєю командою. Високо під стелею на роликах висіла карта. Одного дня хлопець опустив її аж до підлоги. Каунтсберрі й околиці. Укладено Р. Фоунзом. Укладено на замовлення містера Джона Холлідея.
«Укладено на замовлення…» Кіп закохався в англійську.
Вони з Ханою в нічному наметі, Кіп розповідає про вибух в Ериті. Бомба вагою двісті п’ятдесят кілограмів вибухнула, коли лорд Саффолк знешкоджував її. Загинули також містер Гартс, міс Морден і четверо саперів, котрі проходили навчання в лорда. Травень 1941-го. Сінгх уже рік був частиною Саффолкового підрозділу. Того дня він вирушив до столиці разом із лейтенантом Блеклером, чистив околиці шляху, котрий лондонці називають «Слон і замок», від бомби «Сатана». Вони працювали над знешкодженням бомби вагою чотири тисячі фунтів і були страшенно виснажені. Він згадував, як підвів погляд і побачив, що кілька офіцерів-розмінувальників указують пальцями в його напрямку, і здивувався, що могло трапитися. Можливо, вони знайшли ще одну бомбу. Вже минула десята година ночі, і Кіп страшенно втомився. Він мав власний заряд, який чекав на нього. Сапер повернувся до роботи.
Коли він завершив із «Сатаною», вирішив зекономити час і підійшов до одного з офіцерів, котрий спочатку розвернувся так, наче збирався йти.
— Так. Де вона?
Чоловік взяв його праву руку, і Кіп зрозумів — щось не так. Лейтенант Блеклер теж підійшов, і офіцер повідомив про подію. Блеклер міцно обійняв хлопця за плечі.
Він їхав до Ериту. Прикидав, про що офіцер не наважився запитати. Той чоловік не приїхав би спеціально, лише щоб передати звістку про смерть. Зрештою, навколо лютувала війна. Отже, десь поруч була ще одна бомба, мабуть, схожої конструкції, і це була єдина можливість зрозуміти, де вони помилилися.
Він хотів зробити це сам. Лейтенант Блеклер мав зостатися в Лондоні. З усього підрозділу їх залишилося двоє, і було б дурницею ризикувати обома відразу. Якщо лорд Саффолк помилився, значить, німці вигадали щось новеньке. У будь-якому разі, він хотів бути на самоті. Коли люди працюють удвох, мусить існувати базова логіка. Треба йти на компроміс.
Упродовж тієї ночі, поки тривала подорож, Кіп заховав усі емоції якомога глибше. Щоб зберегти ясність розуму, мусив уявити, що друзі досі живі. Міс Морден п’є ковток міцного віскі й переходить до шеррі. «Ви не п’єте, містере Сінгх, але, якби пили, робили б так само, як я. Одна добряча порція віскі, а далі сьорбайте собі потихеньку, немов добрий челядник». Вона сміється, ліниво й тріскуче. Міс Морден була єдиною жінкою, котру він зустрів за своє життя, що носила із собою дві срібні фляжки. Тож вона досі пила, а лорд Саффолк гриз печиво «Кіплінґ».