За кілька місяців він зник в Італії, спакував тінь свого вчителя до наплічника, зовсім як той хлопчик у зеленому костюмі на іподромі на Різдво під час Кіпової першої відпустки. Лорд Саффолк і міс Морден запропонували йому навідатися на виставу за англійською п’єсою. Він обрав «Пітера Пена», а вони мовчки погодилися й пішли разом із ним у повну залу галасливих дітей. Коли Кіп лежав у наметі в невеличкому гірському італійському містечку поруч із Ханою, тіні спогадів приходили до нього.
Розповідати про них чи про особисті якості було б надто демонстративним жестом. Також він ніколи не зміг би повернутися й запитати, які глибинні мотиви стали наріжним каменем цих стосунків. Він любив Хану так сильно, як і тих трьох дивакуватих англійців, котрі їли з ним за одним столом, котрі побачили його полегшення, посмішку і здивування, коли хлопчик у зеленому підняв руки й полетів у темну височінь над сценою, щоби повернутися до маленької дівчинки із земної родини і навчити її літати теж.
В освітлюваній спалахами темряві Ериту він припинить свою роботу, щойно почує гул двигунів, а сіркові факели один за одним опустять у відра з піском. Сидітиме у дзвінкій темряві, примостившись так, аби можна було нахилитися, і прикласти вухо до годинникового механізму, і чекати на його клацання, намагаючись розчути звуки крізь гуркіт німецьких бомбардувальників над собою.
А потім сталося те, чого він чекав. Рівно за одну годину таймер вимкнувся і капсуль вибухнув. Коли основний детонатор виймали, ретельно захований бойок активував другий детонатор. Він був налаштований на вибух за шістдесят хвилин, коли сапер уже давно буде впевнений, що бомбу знешкоджено.
Цей новий пристрій змінить згодом усю технологію розмінування, котрою користувалися союзники. Відтепер усі бомби вповільненої дії перевіряли, щоб знайти другий детонатор. Сапери не могли більше знешкодити бомбу, просто відкрутивши запальник. Щоб нейтралізувати такий пристрій, краще було залишати його цілим.
Раніше, оточений світлом дугових ламп, Кіп розлючено висмикнув відрізаний другий детонатор із дурнуватої пастки. У наповненій світлом факелів темряві під бомбардуванням він побачив біло-зелений спалах розміром з долоню. За годину до. Сапер лише дивом врятувався.
Підійшов до офіцера і сказав:
— Мені потрібен іще один запальник, аби перевірити свою здогадку.
Вони знову запалили навколо хлопця вогні. Знову промені увірвалися до темного кола. Хлопець тестував нові детонатори ще дві години тієї ночі. Шістдесятихвилинна затримка виявилася сталою.
Більшу частину тієї ночі він провів в Ериті. А вранці прокинувся й зрозумів, що вже в Лондоні. Не пам’ятав, як його привезли назад. Кіп прокинувся, підійшов до столу й намалював схему бомби — детонатори, запальники, детально всю ZUS-40, від ґноту до ущільнювачів. Потім дописав під малюнком усі можливі шляхи нейтралізації бомби. Кожна стрілочка була точною, текст хлопець написав чітко, як його навчили.
Те, що він відкрив минулої ночі, виявилося правдою. Він вижив лише завдяки щасливому збігу обставин. Неможливо було знешкодити таку бомбу in situ, просто підірвавши. Він намалював її та написав усе, що знав, на великому аркуші паперу для світлокопій. Унизу додав: Намальовано за бажанням лорда Саффолка його учнем, лейтенантом Кірпалом Сінгхом, 10 травня 1941 року.
Після смерті лорда Кіп працював відчайдушно, як божевільний. Бомби швидко вдосконалювалися, використовувалися нові техніки та пристрої. Його, лейтенанта Блеклера і трьох інших спеціалістів розквартирували в Ріджентс-парку, де вони досліджували, замальовували та робили копії креслень для кожної нової бомби.
За дванадцять днів, працюючи в директораті наукових досліджень, вони знайшли відповідь. Ґніт потрібно ігнорувати. Ігнорувати перший принцип, який раніше стверджував: «Видаліть запальник із міни». Це було геніально. Усі сміялися, й аплодували, і обіймалися серед офіцерського безладу. Вони поки не здогадувалися про існування альтернативи, але знали, що в принципі мають рацію. Проблему не можна вирішити, просто сформулювавши її. Так думав лейтенант Блеклер: «Якщо ти в одній кімнаті з проблемою — не розмовляй із нею». Випадково кинута фраза. Але Сінгх підійшов до нього й подивився на це твердження під іншим кутом: «Тоді ми не маємо торкатися запальника взагалі».