Він знімає наплічник і повертається до ліжка. Так хочеться лягти, але він вагається через янгола. Кіп уже обійшов його ефірне тіло і помітив запилюжені лампочки на спині під затемненими кольоровими крилами, проте розуміє, що, незважаючи на бажання, спати в присутності божества він не зможе. З-під ліжка визирають три пари сценічних пантофлів — тонкий задум автора. Перша година сорок хвилин.
Він розстеляє на підлозі плащ, робить з рюкзака подушку й лягає на каміння. Майже все дитинство в Лахорі він спав на килимку на підлозі своєї кімнати. І, правду кажучи, так і не зміг звикнути до західних ліжок. Солом’яний матрац і надувна подушка — це все, чим він користується в наметі. Коли Кіп жив в Англії в лорда Саффолка, м’якість матраців викликала в нього напади клаустрофобії і він не міг заснути, поки не лягав на килим.
Кіп витягується біля ліжка. Помічає, що черевики теж більші за справжні. Такі пасували б амазонкам. Над хлопцевою головою застигла ніжна права рука жінки. Біля його ніг стоїть янгол. Незабаром один із саперів під’єднає місто до струму, і якщо йому судилося вибухнути, то нехай це станеться поруч із цими двома. Вони або помруть, або будуть у безпеці. Зрештою, він все одно більше нічого не може зробити. Сапер не спав цілу ніч, шукав схованки з динамітом і годинниковими механізмами. Може, стіни візьмуть його в обійми, а може, йому доведеться знову пройтися вулицями міста, де живе світло. Він хоча б знайшов дві фігури, котрі так схожі на батьків, і тепер може відпочити, дослухаючись до їхньої мовчазної розмови.
Кіп поклав руки під голову, роздумуючи про суворість на обличчі янгола, котрої раніше не помічав. Біла квітка в руках статуї надурила хлопця. Цей янгол теж воїн. Втома перериває саперові роздуми, і він заплющує очі.
Він широко розвалився і посміхається, наче відчув полегшення від того, що врешті можна дозволити собі таку розкішну річ, як сон. Розкрита ліва долоня торкається бетону. Колір його тюрбану перегукується з кольором мережива на шиї Діви Марії.
Біля її ніг вмостилися шість пантофлів і молодий індійський сапер у формі. Здається, часу тут не існує. Кожен із них обрав собі зручну позу й забув про час. Нехай інші згадують нас такими. Із посмішками на обличчях та довірою до оточення. Тепер, коли до сцени приєднався Кіп і ліг у підніжжя двох фігур, вони, мабуть, вирішуватимуть його долю. Простягнута теракотова рука символізує дієвість, обіцянку визначного майбутнього для цього сонного дитиноподібного чужинця. Усі троє вже майже готові зустрітися в точці, де знайдуть відповіді й порозуміння.
Під тонким шаром пилу обличчя янгола випромінює радість і міць. До його спини прикріплено шість лампочок, дві з них не працюють, а проте чудо електрики раптом освітлює крила знизу, їхні криваво-червоні, сині та жовтаві, як гірчиця, кольори здаються живими цього пізнього пообіддя.
Хоч би де була тепер Хана, вона відчуває, що в майбутньому траєкторія руху Кіпа вийде за межі її життя. Тільки й думок, що про це. Він пробиває собі шлях на волю, де вони більше не будуть удвох. Це почалося, коли Кіп перетворився між мешканцями вілли на мовчазний камінь. Вона пам’ятає в деталях той серпневий день — яким було небо, як предмети на столі навпроти неї темнішали, коли гуркав грім.
Вона бачить його в полі, Кіп стискає руками голову, і Хана розуміє, що це не через біль, а тому, що він хоче притиснути навушники щільніше, щоби звук потрапляв прямісінько в мозок. Він стоїть на нижньому полі за сотню метрів від неї, аж раптом медсестра чує страшний крик, який виривається з тіла, котре ніколи не дозволяло собі підвищувати голос. Сапер падає на коліна, як підкошений. Деякий час він залишається нерухомим, згодом підводиться й іде по діагоналі до свого намету, заходить досередини й зачиняється. У небі сухо тріщить перший гуркіт грому, Хана бачить, як темнішають її руки.
Кіп виходить із намету з гвинтівкою. Він прямує до вілли Сан-Джироламо, рвучко минає дівчину, ковзає, наче сталева кулька в ігрових автоматах, крізь двері, біжить нагору сходами, перестрибуючи одночасно три сходинки, дихання задає темп ударам чобіт по вертикальних перетинках сходів. Хана чує його кроки коридором, але сидить за столом на кухні, перед нею лежать олівець і книжка — все застигло й заховалося в тіні передгрозового надвечірнього світла.
Він уривається до спальні й зупиняється в ногах ліжка англійського пацієнта.
— Привіт, сапере.
Гвинтівка висить на плечі, ремінь натягнуто на зігнутій руці.
— Що відбувається назовні?
Кіп наче проклятий, відсторонений від усього світу, коричневе обличчя мокре від сліз. Він обертається всім тілом і стріляє в старий фонтан, аж пилюка від вибуху сиплеться на ліжко. Повертається назад, наставивши зброю на англійця. Хлопця охоплює тремтіння, він силоміць намагається звладати з собою.