Геннадій Кофанов
Ані слова про юпану хвойру
Зміст:
Передмова № 1, щодо заголовка
Передмова № 2, погрозлива
ЖИТТЄВІ ОБСТАВИНИ
Купівля
Сміття для поезії
Михайліада
Про що глаголять оці троє
Томагавки, мокасини, скальпи, пір'я і вігвами
ХИМЕРНІ СПРАВИ
Житіє таргана Пафнутія
Хто уколошкав натурника?
Куди крокує Зільберкукін?
Сон ельфа
Дурні тварюки
Помста Оскола
ДОМОРОСЛІ ЛЕГЕНДИ МІСТА ХА
Суто харківська легенда
Апчхи
Поцілунок
Яйце
Головний герой
Дурниця
КОШИК ДЛЯ ПАПІРЦІВ
Келих самогону
Вивалюючись збоку…
Давньоримський імператор
Ну то й що
Пітна ніч Еммануели
Уявіть собі…
П'яний угар
Самовчитель колупання в носі
Легенда про Головний Убір Кольору Крові та ссавця виду canis lupus, або Осіння пастораль
Не горобці
Передмова № 1, щодо заголовка
Коли ти, безцінний читачу, дуже уважно, нічого не проминувши, прочитаєш книжку «Ані слова про юпану хвойру», то впевнишся, що в ній таки дійсно про юпану хвойру не сказано й жодного слова, більш того – ані букви, ані розділового знака, ані, навіть, пробілу між словами. Анічогісінько! Анітелень! Анічичирк! Тому автор і дав цій книжці саме таку назву. Якщо талановитий американський письменник О'Генрі свій єдиний роман назвав «Королі і капуста» тому, що в нім нічого не розповідається ані про королів, ані про капусту, то чому б і авторові даної збірки з тієї ж причини не втулити в заголовок якусь юпану хвойру.
Ти, шановний читачу, можеш спитати: а ким або чим є ця юп-і-так-далі. Автор на це відповість: якщо ця юп-і-так-далі не згадується у цій книжці (як не рахувати заголовка та цієї передмови), більш того, не згадується в будь-яких інших текстах людства, та й взагалі ніде не згадується, то, отже, це хтось чи щось цілковито невідоме. Логічно? (Зрозуміло, автор цієї збірки не мав можливості скрупульозно проштудіювати геть усіх текстів людських цивілізацій за тисячі років їхнього існування. Але чомусь на 99% упевнений, що в жодному з них не йдеться про юпану хвойру.) Отож ніхто не знає, включно з автором, ким або чим оце саме є. «А звідки взагалі походять оці прикметник із іменником?», – можеш, шановний читачу, педантнути (це дієслово автор щойно змайстрував, узявши за основу іменник «педант»). Та я, відповідає автор, точно й сам не знаю джерела цього словосполучення: чи то воно висмоктано мною з пальця, чи то узято зі стелі.
Але назва «Ані слова про юпану хвойру» є дуже влучною і універсальною, адже нею можна озаглавити будь який твір світової культури і назвище виявиться правдивим. А це не про кожний заголовок можна сказати. От якби повість про собаку Баскервілів назвали «Муму», то назва була б невідповідною до змісту. Теж саме, якщо твір про Муму назвали б «Собака Баскервілів». Або якщо б роман про трьох мушкетерів назвали «Троє у човні, не рахуючи собаки», а книжку про трьох у човні із собакою назвали «Три мушкетери». А тим більше, якщо б «Трьома мушкетерами» назвали повість про собаку Баскервілів, а «Трьома у човні не рахуючи собаки» – твір про Муму. А от заголовок «Ані слова про юпану хвойру» підійшов би і до книжки про Муму, і до книжки про собаку Баскервілів, і до книжки про трьох мушкетерів, і до книжки про трьох у човні з собакою, і до будь-якої іншої, адже у них дійсно про юпану (або якусь іншу) хвойру ані слова. Тож автор цієї книги радий, що йому стало розуму придумати для своїх писань от такий найуніверсальніший та влучніший заголовок.
Втім, він самокритично визнає, що у цієї назви є недолік: вона не дуже зручна для запам’ятовування та вимовляння, й до того ж дещо завелика (зручна назва має складатися з одного, двох, ну максимум трьох зрозумілих слів, а отут слів аж цілих п’ять, з котрих два незрозумілі). Але людство давно винайшло засіб знешкодження такого недоліку.
Декілька прикладів.
Читачі (а подекуди й видавці) епопею Мігеля де Сервантеса називають просто «Дон Кіхот», хоча офіційна її назва «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот із Ламанчі».
Або книжку Джонатана Свіфта іменують просто «Подорожі Гуллівера», хоча автор озаглавив її «Подорожі до деяких віддалених країн світу в чотирьох частинах: твір Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів».