Молодший поспитався:
— А що ми, власне, робитимемо? Я не дуже второпав.
— Що? А повбиваємо все, що є під водою. Вакуумна бомба, що її застосували для суші, в воді не спрацьовує. То ми подамо високий імпульс — і все живе згине. На берег викинеться.
— Якось воно той… — молодший не закінчив фразу, але й так його думка була зрозуміла.
— Воно то так. Але ми що? Ми — виконавці. Ми просто виконуємо наказ. Не ми, так хтось інший винищив би їх. Така вже у цих бідолах вдача. Починаймо!
Як все скінчилося, чоловіки ретельно позабирали своє знаряддя, поскладали до автівки й стрімко схопилися з місця.
Наступного дня разом з ними приїхало й кілька вантажівок. Гурт прибулих повискакував з машин. Пролунали здивовані вигуки.
— Та їх тут казна скільки! Це не раз, не два доведеться обертатися!
Спустили на воду кілька надувних човнів, закинули сіті — як зазвичай рибалки. Тільки ловили не прудку, живу рибу. Мертву, що плавала черевом догори та вже почала розкладатися.
Взялися закидувати рибу до кузова. Одного найбільшого сома вирішили випатрати тут, на березі. Так, з цікавості. Адже соми живуть до ста років, то мало чого він там наковтався!
На що сподівалися чоловіки, не відомо. Але з незвичного в череві патріарха знайшли кістки від людської руки.
Вова пригадав давню історію:
— Мені батько розповідав, а йому — його батько. Подейкували, що з часів аварії в ставку залишилася баржа. Одного разу військовий нирець проводив там якісь ремонтні роботи. Побачив великого сома. Сом схопив хлопця за руку й відірвав її. На щастя, нирець вижив. Йому потім імплантат вставили. Я чув цю історію від старших, але не надто вірив. А тут тобі таке підтвердження!
Хтось з гурту озвався:
— Людожер! То так йому й треба!
Вова заперечив:
— Хай його засудили до страти. А інших — за що?
Відповіді не було.
Коли за кілька поїздок всю рибу вивезли, на воді тонким шаром плавали лише доволі величенькі ікринки. Їх було чимало. Хтось спитав:
— А не примусять нас ще й ці крихти збирати?
Вова дістав дозиметр і поводив над ікринками: майже норма.
— Видно, не встигли набрати радіації, — пояснив чоловікам. — Малі надто. Від дна височенько були розташовані. А найбільша радіація на дні.
Старший покликав свого підлеглого:
— Отже, все. Їдьмо додому.
Автівки загуркотіли, виїхали на дорогу. А в ставку залишилася збаламучена вода.
Вова зачерпнув в жменю воду. На долоні залишилися мертві ікринки. Зародки риб. Вбиті зародки.
Вова сумно пробурмотів:
— Отак просто. Так просто! І вони тепер ніколи не перетворяться на дорослих риб.
А вже слідом за винищувачами прибули екскаваторники, бульдозеристи, скреперисти. І більш звичайні шофери вантажівок.
Екскаватори монтували вже тут, на місті. Бо вони були завеликі. Водночас прокладали залізничну гілку, аби забруднений ґрунт переправляти до плазмової печі, яку було споруджено на краю Зони.
Місцина стала схожа на людський мурашник, тільки що мурахи були розміром з людей.
Але якби піднятися на повітряній кулі вгору на кілька кілометрів — ілюзія була б повна.
6
У кожної закоханої пари свій Рубікон, перетнувши який, вони вже остаточно вирішують не розлучатися все життя.
Це не обов’язково має бути карколомна пригода, в якій обранець дівчини виступає як супер-герой, рятує свою кохану від бандитів або навипередки з поліцією знаходить її після викрадення, прикуту в напівпідвалі до труби і заледве живу. Епізод має закінчитися затяжним поцілунком рятівника й врятованої. Вона, звісно, в коктейльній сукні, що десь намокла і щільно облягає фігуру. Він — в відпрасованій сорочці, хоча за сценарієм він перед тим лазив по технічних поверхах та каналізаційних колекторах. А під заключні титри на якусь мить промайнуть кадри весільної церемонії головних героїв.
Залишимо такі сценарії на відкуп голлівудським сценаристам. В житті все буває більш буденно, але призводить до таких же наслідків.
Мар’яна, попри щотижневі побачення, попри знайомство з батьками Гектора, мову про весілля не вела. Гектор теж. Але ритуал приїздити кожного вихідного до Жовкви виконував неухильно.
Якось напередодні відвідин Гектор потрапив в лікарню з нагноєнням ясен. Він, як і більшість юнаків, що, можливо, не розгубилися б за зустрічі з ведмедем, панічно боявся зайвий раз звернутись до стоматолога. Отак він і опинився в лікарняній палаті з розпухлою після видалення зубу щокою якогось бузкового кольору, з острахом перед наступною операцією та геть забувши подзвонити Мар’яні.