Гектор обурився:
— Що за маячня! Он скільки пар користаються штучним заплідненням, майже кожна друга! В маминому центрі вже змогли отримати вагітність від трьох батьків! Що, всі вони дурніші за тебе?
Мар’яна все ще намагалася переконати чоловіка, не доводячи розмову до сварки:
— А ти все знаєш про ті пари? Знаєш, які в них діти народжуються? А я одну дитину бачила зблизька. В моїй школі одна неодружена вчителька будь-що хотіла дитину. Грошей назбирала — воно ж не дешево у тому центрі коштує. А дитинка вродилася неповноцінною. Ходити як слід не може, язик приріс до рота, то кілька разів його надрізали, аби вона хоч їсти могла…
Гектор нетерпляче перебив дружину:
— Та як всіх хворих дітей позгадувати, взагалі не варто думати про нащадків! Може, то вона не через штучне запліднення захворіла?
— Може й так. Та як покластися на Природу, вона ж піклується про здоров’я плоду, а не про забаганки батьків.
Гектор розсердився:
— Так то у мене забаганки? Мати нормальну родину — це забаганки?! Вірно мати казала: ти геть ненормальна! Треба було послухатися її свого часу! Не одружуватися з тобою!
Мар’яна скам’яніла. Вона ніколи не відповідала зопалу. А тут мовчала ще довше.
Нарешті відповіла:
— Вірю, твоя мама бажає щастя своїй дитині. Саме своїй, тобто тобі. І якщо для цього потрібно, аби я поїхала від вас — я поїду.
Гекторові уже запал вийшов. Він зрозумів, що перехопив через край. Зупинив дружину, обхопив долонями її обличчя забурмотів скоромовкою:
— Дівчинко моя, вибач! Нікуди ти не поїдеш. Я ж без тебе не можу жити! Хай буде, як ти хочеш — покладемося на долю.
На вигляд між подружжям все було добре. Та насправді тоненький пролом між ними таки позначився.
Через кілька днів Мар’яна відчинила двері квартири і відчула… запах лісу. З кухні було чути неясне мурмотіння, сміх.
Мар’яна рвучко відчинила двері й мало не впала в обійми батька:
— Татусю, рідний! Яким ти вітром? Як же я за тобою скучила!
Дід ніяково обійняв дівчину:
— Ну досить, досить! Задушиш зовсім! І де тільки сила взялася!
Мар’яна послабила обійми, та рук не відпустила. Сіла на коліна, як маленька, засипала питаннями:
— Як ти? Чи приїздять мисливці? Не забуваєш собі куховарити? Що нового в селі?
В розмову втрутилася Єва:
— Та дай же батькові хоч трохи відпочити з дороги! Він щойно увійшов. Помитися треба з дороги, перекусити як слід. І ми допоможемо. Он скільки нам гостинців привіз: гриби, варення.
Дід додав:
— Все ж з лісу, натуральне. Не те, чим вас там годують з супермаркету!
Дідові раді були всі. Вдача в нього була така, приязна. І, попри своє відлюдкувате життя, для кожного він мав якісь цікаві новини. Для Гектора — про мисливські пригоди; для Тараса — про нові види мисливської зброї; для Єви — про народні засоби лікування. З кожним встиг побалакати.
Крім Мар’яни, що протягом вечора так і не злізла з його колін, наче наперед хотіла набутися з батьком. І тільки наступного дня, як Дід твердо ухилився від усіх проводжаючих, крім Мар’яни, вони нарешті залишилися наодинці.
Мар’яна розповідала про якісь дрібниці.
Дід проказав, аби підтримати розмову:
— А у нас поповнення: цуценята народилися. Я навіть хотів тобі одного привезти. Та як уявив, що він замість лісу бігатиме по паркету — облишив ту думку. Квартира — не місце для тварин. Не звикнути цуценяті до неї.
Мар’яна сумно посміхнулася:
— Звикають. До всього звикають. От наші сусіди тримають величенького собаку. То він, як йде на вулицю, не сходинками біжить, а чекає на ліфт. Уявляєш?
Дід напівжартівливо замахав руками:
— Боронь Боже! Я сам того ліфту боюсь, пішки йду. А тут — тварина.
Так про наболіле Мар’яна й не проронила жодного слова. Тільки коли вже прийшли на автовокзал, Мар’яна з тугою сказала:
— Як же я хочу просто сісти і поїхати з тобою! Просто зараз!
Дід обійняв дочку, порадив:
— Ти ж не в неволю потрапила. Дослухайся свого серця. Якщо воно не радить залишатися — не примушуй себе.
Мар’яна аж тепер запитала батька:
— А чого ти приїхав саме зараз? З весілля ж жодного разу не приїздив, а тут… Це ж не випадково?
Дід підтвердив:
— Ні, не випадково. Гектор мені подзвонив. Сказав, що ти сумуєш за татом, за домом.
Мар’яна додала:
— Він не все тобі розповів…
Дід не дав дочці договорити:
— Звісно, не все. Але він свого досяг — викликав мене і розважив дружину.
Дід помовчав. Потім додав:
— Він кохає тебе. А ти його?
Мар’яна у відповідь мовчала.