-- Катя, пиво будешь? - кинувся зі старту залицятись Урал. Попутно він запропонував їй своє місце.
-- Буду. А тебя как зовут?
-- Рома, можно Урал.
Урал, уходячи на кухню за пивом для Катерини, підморгнув мені. Я пішов за ним на кухню.
-- Ну ти швидкий. Вирішив взяти низький страт?
-- А чего время тратить? Ждать пока эта свора в бой рванет раньше меня? Один Сокол чего стоит.
-- Ну я Соколу сказав, що йому на неї зась.
-- То, что ты ему сказал, еще не означает, что он послушается тебя.
-- За ним я персонально прослідкую.
-- Все равно, не вижу причины ждать.
-- І те вірно. Гаразд, хватай пиво і неси, бо щось ми з тобою розбазікались.
Коли ми повернулись до зали, в Уралу ледь пиво з рук не випало - поруч з Катею сидів Сокіл і розмовляв з нею. Всі ми знали як він спілкується з дівчатами і до чого це призводить.
-- Сокіл, можна тебе на хвилинку?
Він мене не почув. Або зробив вигляд, що не почув, бо Катя, наприклад, обернулась, хоча звертався я не до неї.
-- Сокіл! - гаркнув я. Він обернувся і я поманив його пальцем до себе, - Ходімо, розмова є.
Сокіл підвівся і на його місце тут же сів Урал.
-- Что такое?
-- Ми на початку про що з тобою говорили?
-- Ты это про Катю?
-- Ні, про королеву Англійську!
-- Так ни чего не было.
-- Це поки що "ні чого". Але я бачив як ти її гіпнотизував, як удав кролика. Зроби ласку, більше з нею не спілкуйся сьогодні.
-- А если она сама ко мне начнет обращаться?
-- Прикинься шлангом.
Коли ми повернулись до кімнати, я показав Уралу знак "окей". Він посміхнувся і показав жест з піднятим до гори великим пальцем. За інших він був спокійний, бо неформали мали принцип "хто перший встав, того й капці". Тобто, якщо одним почав залицятись до дівчини, то інші, стиснувши зуби, мають поступитись. Простий, примітивний, але діючий принцип уникнення конфліктних ситуацій в наших рядах.
Далі квартирник розвивався як і більшість квартирників: пиво, пісні під гітару, розмови на різні теми. По ходу дійства, почав помічати, що Катя починала потихеньку відповідати Уралу взаємністю. Я ж спеціально, щоб не заважати своєю присутністю Уралу, сидів якомога далі від них і намагався не звертати на них уваги.
З середини мене розривали двоякі відчуття: мій егоїзм "давила жаба", що в мене відбирають дівчину, а я цьому ще й сприяю; але совість (звідки вона в мене?) раділа і давала привіт пишатись собою. І чим сильніше бунтував мій егоїзм, тим сильніше совість примушувала сидіти на місці і не дивитись в їхню сторону. От грець! Знав би, що так буде неприємно на душі, ні за що б не влаштував би цю вечірку. Краще б я тримав би Катю біля себе, як собака на сіні.
А з іншої сторони, залиш я Катю собі, був би самим натуральним обманщиком. Я був би не чим не краще за депутатів, за тих "служак народу", що божаться в любові до народу, а самі тільки тим і займаються, що наживаються на ньому. Я пропагував ідеї Кодексу неформалів, а сам його ж і порушую. Що-що, а подвійний стандарт завжди ненавидів! Тому то залишки моєї совісті так радіють. А може то не совість? Може то моральні цінності, які мені припаяли в дитинстві, і які я ще досі не відірвав, як деякі з них? Щоб то не було, воно примушувало мене чинити правильно, нехай і не на мою користь.
Поступово одна частина народу, включно з Катею, почали роз'їжджатись по домам, інша ж вирішила заночувати в мене. Вранці ми привели квартиру в порядок і підготували її до чергового простою на півроку, доки я не повернусь з Києва або ще звідкись. Вечорі мене дружньою ватагою посадили на потяг. При цьому, на вокзал Катя приїхала разом з Уралом. Его зітхнуло, розуміючи, що Катю я вже втратив. Ай хай йому біс! Що не робиться, то робиться на краще. Тепер хоча б вона буде задоволена, бо на відміну від мене, в Урала ні кого нема, і він зможе чесно сказати їй, що він її кохає.
Потяг
"Снова поезд.
И близнецы рельсы куда-то ведут.
Снова поезд.
Предполагаю опять не заснуть"
Чиж и Ко
Вагон в мене був плацкартний. Плацкарт - найкращий тип вагонів. В загальному вагоні не так зручно їхати, в купе - дуже дорого, я вже мовчу про СВ. А плацкарт - чудове поєднання вартості зі зручністю. Тут тобі і купа народу, приємних і недуже, присутнє якесь відчуття всезагальності. В купейному вагоні ви відгороджуєтесь від усіх дверима купе, а в плацкарті всі тут. Можна почути чиюсь розмову в сусідньому купе і вставити свої "п'ять копійок". В плацкарті відчувається життя навколо.