За нашою розмовою уважно слідкували хлопець з дівчиною, що сиділи на бокових місцях.
- Я извиняюсь. Парни, а что вы на сходках делаете? Бухаете, орете песни?
Ми з Дев'яткою переглянулись і ледь не засміялись.
-- Хто пояснить? Ти чи я? - спитався він.
-- Давай ти.
-- Гаразд. Якщо ти вважаєш, що тільки таким чином можна розслабитись, то я не бачу причини, з'їхатись нам з усіх окраїн Києва в одне місце. Побухати можна і десь в менш людному місці. Стосовно пісень: може хтось і горланить пісні, але ми співаємо. А на зустрічах ми спілкуємось, бо на протязі тижня не завжди є можливість зустрітись. Ділимось новинами, плануємо різні заходи і так далі. А чому на Подолі? Дуже просто. По-перше, там відповідна атмосфера старих будинків, яка нам дуже подобається, а по-друге, там тільки відморожені ризикнуть на нас наїхати, бо тут же отримають відсіч.
Обличчя парубка показувало, що він зараз трохи "підвис" і займається перетравленням отриманої інформації.
-- Браво. Дев'ятко, я дивлюсь ти звик народу роз'яснювати що, де і як. Ідейник?
-- Ну явно не піонер, - з усмішкою на обличчі відповів він.
-- Про атмосферу старих будинків чітко підмітив. От не розуміє народ, чому нас на "заброшки" тягне.
-- Стосовно старих будинків я дещо інше мав на увазі.
-- Я зрозумів, що ти мав на увазі. Про заброшки я поміж іншим додав. До речі, про заброшки. Знаєш будинок на Бессарабці?
-- Авжеж. З його даху відкривається чудовий вид на Київ.
-- Його закрили. Зі сторони входу з двору поставили стіну, а на парадні двері повісили замок.
-- Давно повісили?
-- Ну я перед від'їздом в Запоріжжя думав туди з друзями зайти, а там облом нас зустрів.
-- Виправимо. Його не вперше закривають. Раніше нас це якось не дуже зупиняло. Против лома нет приема.
-- І те правда.
-- Так може організуємо день відкритих дверей в нашому улюбленому будинку?
-- А лом є?
-- Знайдемо.
-- Тоді, хоч завтра вечорі.
-- Домовились.
Оточуючі дивились на нас як на двох змовників, які збирались влаштувати теракт. Теракт-не-теракт, а противоправними наші дії назвати можна було. Ще б пак, ми збирались проникнути на територію аварійної будівлі, ще й нанести шкоду муніципальній власності (зламати замок). Саме кумедне було те, що офіційно знаходитись в тому будинку було заборонено не через те, що будинок в аварійному стані, а тому що на його даху чудова позиція для обстрілу Адміністрації Президента України зі снайперської гвинтівки. На таке пояснення закритості будинку неформали сміялись, вертячи пальцем біля віска, і продовжували "штурмувати" будинок.
-- Ребята, а вы не думаете, что вас арестуют за это? - не вгамовувався хлопець.
-- Вибач, як тебе звати? - зацікавився я.
-- Андрей.
-- Так от, Андрію, що нам максимум можуть інкримінувати, так це порча муніципальної власності, а за це максимум штраф.
-- А чого ти так цікавишся, здати нас хочеш? - явно з погрозою в голосі спитав Дев'ятка.
-- Я... Не. Я не, - у хлопця на обличчі явно читався переляк, - Просто вы так открыто обговариваете такие вещи.
-- Ой, та кому ми здались з такими розмовами? - вже з легкістю і гумором в голосі відповів Дев'ятка.
-- Ми ж не обговорюємо план єврейського погрому. Та для звичайних мешканців ми нанесемо шкоди менше, ніж якийсь сморчок, який насить в ліфті, - підтримав я.
-- А вы не боитесь, что дом рухнет, когда вы будете там? Ведь его же забросили не просто так. Я так понимаю, дом в аварийном состоянии? - долучився до розмови Сергій.
-- Не боїмось. Так, деякі поверхи провисають. Але загалом, треба бути реальним бовдуром, щоб вчасно не відчути, що підлога під тобою прогинається, або не побачити що зараз тобі на голову стеля рухне. А сам будинок буде стояти ще довго, навіть якщо його ніхто ремонтувати не стане. Він дореволюційний, а тоді будували надійно, бо комісії тоді були крутіші за сучасні, - відповів я.
-- А что вас туда тянет?
-- Важко сказати. Є щось в цьому. Нас, неформалів, все тягне в покинуті місця. Взагалі в такі місця, куди нормальна людина не полізе. Не полізе, бо вважає, що там робити нема чого. А ми ліземо. Спочатку з цікавості, потім розуміємо, що в цьому щось є. Це передати словами не можливо, це слід відчути. І до цікавих для нас місць відносяться не тільки закинуті будинки, але й кораблі і, навіть, дренажні системи і катакомби. Тих, що лазять по дренажкам і катакомбам називають дігерами. Може чули про таких? - на моє запитання всі дружньо кивнули, навіть Дев'ятка, хоча він та мав знати це.