Не скажу, що хотів би повернути час назад, але відчуття ностальгії за молодшою школою усе ж закрадається. Як ось цієї миті, коли ми обкладаємося блискітками, глянцевим папером і клейовими олівцями, котрі пахнуть марципаном.
Матеріали чудові, однак листівки виходять з-під моїх рук просто жахливі. І не через брак старанності, а через відсутність таланту.
Принаймні я пишу на них приємні побажання, хай навіть тато й Анна ні про кого не думають, лише про себе.
Я з задоволенням думаю, які докори сумління їх переповнюватимуть, коли вони прочитають мої листівки.
— А ТИ що пишеш? — питаю Уле.
І тут стається дещо незвичне. Уле раптом затуляє рукою свої листівки.
— Нічого, — каже він.
Блискавично запихає щось до задньої кишені штанів, миттю бере новий аркуш і клей-олівець, ніяково кахикає.
— Якщо на клейову поверхню насипати блискіток, буде дуже стильно, — бурмоче він, відчиняючи коробочку з паєтками.
Я дивлюся на нього трохи здивовано. Уле ніколи не має від мене жодних таємниць. Та водночас я відчуваю, що його загадковість мене зараз не надто турбує. Його таємниці ніщо порівняно з моїми масштабами мислення.
— Окей, кинь-но мені клей-олівець, — прошу я натомість.
Уле, як завжди, усе розуміє буквально: жбурляє в мене олівцем, той падає на підлогу, і я, сердитий, нагинаюся за ним під стіл.
(«Колись я платитиму іншим, щоб підбирали з підлоги мої речі», — думаю я.)
Коли підводжуся, і моя голова виринає над столом, в очі мені летить хмара паєток… на які дмухнув Уле.
— Забагато блискіток насипав, літер не видно, — пояснює він.
Я кашляю, оглядаю себе.
— Міг їх просто згорнути в сміття, — невдоволено бурчу я, намагаючись стерти блискітки з обличчя та шиї.
— Sorry!
Уле допомагає мені ганчіркою, такою мокрою, що вода затікає мені у пазуху. Як це схоже на Уле!
Але мокра ганчірка мало помічна, сухий рушник — теж. Попри всі наші зусилля, я маю вигляд фігуристки. Або циркача. Уся шкіра обліплена блискітками.
— Може, спробуємо відчистити тебе пилосмоком? — пропонує Уле.
І хоч я сумніваюся, чи це допоможе, Уле вже витягає пилосмок і вимахує переді мною величезною щіткою.
— Ліпше зніми щітку, — злякано прошу я.
Уле слухається. Пилосмок не такий страшний з тонкою трубою.
Та не все те золото, що блищить, чи як там кажуть? Хоч труба ніби й тонка, а тягне нівроку. Мабуть, в Уле найпотужніший пилосмок на світі.
— Ой! — скрикую я.
Відчуття таке, ніби мою шию втягує досередини тонкої трубки. Уле миттю вимикає пилосмок.
— Боляче!
Я злісно дивлюся на диявольську машинерію, яку Уле й далі націлює на мене. Вигляд у нього винуватий.
— Може, вони змиються у басейні в Софії? — несміливо белькоче він.
Як на мене, не надто добра ідея. Можна подумати, що Софія зрадіє, коли вода вкриється блискітками!
Та все ж я погоджуюся з Уле. Буде ще одна нагода поспілкуватися з грошовитими людьми.
Софія відчиняє нам двері, міряє поглядом наші спортивні торби.
— О, ви знову зібралися купатись? — сміється вона, а тоді дивиться на мене. — Ти навіть причепурився?
Звісно, як не помітити моє обличчя у блискітках. Я й сам бачу, як вони виблискують на моєму носі. Коли трохи скошую очі.
Я розплутую шалик і пояснюю Софії ситуацію.
— А насамкінець Уле намагався убити мене пилосмоком.
Софія розуміє, що я жартую. Але раптом вона вибалушує очі, пильно приглядається до моєї шиї.
— Це там він тебе чистив?
Я киваю.
— Помітно? — питаю я, сподіваючись у душі на крутий вигляд.
Я маю на увазі, що шрами прикрашають чоловіка.
— Більше схоже на засмок, — констатує Софія.
Засмок? Мені негайно хочеться знову загорнутися у шалик.
— Що таке засмок? — питає Уле.
Софія усміхається, трохи ніяково.
— Е-е… це коли закохані цілуюються… е-е… дуже сильно…
Згодом, після того як ми пограли в настільний теніс і похлюпалися у басейні, Уле стурбовано питає:
— То закохані цілуються до засмоків? — і додає: — Іне присмоктується тобі до шиї, Антоне?
— Та нє-є, — заперечую я, а сам червонію по самі вуха. — Іне моя кохана, — пояснюю Софії.
— Круто! — вигукує Софія, виконуючи пірует у воді. — Колись і я мала коханого, але він, здається, був більше закоханий у мій басейн, ніж у мене. Я кликала його в кіно чи на прогулянку, але йому в голові було саме лиш купання.