І тоді він, відкинувши геть сумніви, підняв кулю, обійняв дівчинку за плечі й зробив перший крок назустріч виростаючому міражеві.
Звернення Ремонтника
до молодого і рум’яного Місяця
Ні, я не сперечаюся: існує певний об’єктивний аспект цьогочасності, що його називають Реальністю, і яким заведено обґрунтовувати поділ часів. Будь-яка розсудлива людина наполягатиме на цілковитому знанні минулих обставин своїх, на непіддатливій завершеності минулої миті, відтепер і навіки підв’язаної свідомістю до величезної кількості умовно-постійних речей і умовно-доконаних подій — і при цьому ще з зітханням понарікає на мінливу невловимість прихованого від погляду майбутнього. Але я схиляюся до думки, що у використанні цього аспекту буття закладено методичну помилку, помилку поєднання самого поняття з його відображенням у свідомості. Логіка підказує, що майбутнє аж ніяк не менш реальне ніж наше сумнівне минуле, яке примхливо звивається в пастці пам’яті; що зв’язка часів суцільно заповнює собою громаддя надпростору, доступного нашому сприйняттю лише в моментальному зрізі: майне під уважним поглядом — і відразу ж розсипається на уламки, поєднані лише гравітацією причин і наслідків — а хто не обманювався причинами і не помилявся в наслідках? Хто в наші дні серйозно запевнятиме, ніби реальність визначається нашими органами чуттів, нашою короткою пам’яттю і підступним знанням про те, як влаштовано світ? хто…
…я не виняток — нервове занепокоєне чекання і необхідність уключати все нові, атрофовані життям властивості душі завдавали величезних незручностей, ці незручності всюди оберталися проти мене, змушуючи у звичайнісіньких ситуаціях свідомо притлумлювати розбурхані сили. Я боявся за себе, за свою психіку, за тілесну свою оболонку — серце могло не витримати, серце — всього лише м’язовий мішок, якому протипоказане довге горіння; я став дуже мало спати — занурюючись у сон, потрапляв у циклічні вихори невиконаних приписів і не розумів навіть, до яких часів і просторів їх віднести: чи то минуле волало до мене, чи то ще не породжені прийдешності, — але потім згадав я безліч таких самих днів і ночей у різних країнах та епохах, згадав чи уявив — хіба. не байдуже? — безліч пробуджень, коли вигляд мій змінювався, а ім’я залишалося — в усіх цих низках повторень ріднили з днем сьогоднішнім передчуття швидкого настання, дивовижно виразні зорі, світи, що корилися руці,а ще — віщі сни; почала конденсуватися в мені сукупна пам’ять Споглядальників, істот, без яких неможливе пізнання; й тоді прийшла до мене надія…
…стало вдаватися, з’явилася віра, і я сказав собі: творіння — почуття полум’яне, нерозділене; але от якось одного разу…
…за кілька місяців передчув я прихід леді моєї, я дав їй ім’я і зовнішність, і сни стали засвічені світанковим золотом, і запаморочлива височінь, варто лише заплющити очі, спалахувала серед швидких барв неба…
… Їй треба було знайти наш світ і опинитися в ньому; як тільки вдається вибрати мету — дійсність негайно складається в стрілу: така фундаментальна властивість сну, який називають дійсністю…
…вона народилася давно, її зірка далеко, але життя її не тільки її життя; навіть вічній істоті не дозволено привласнювати вічність; навіть наймудрішому деміургові складно розділити злите воєдино, назвавши дещо явою, відкинувши ілюзорне, розвівши по два боки світло і тіні — покладаючись у цьому на свій найкращий у всесвіті смак, прислухаючись до наївного пориву осягнути неосяжне; навіть безсмертній душі потрібний міцний промінь, що зв’язує безодню Позачасся зі світом смертних; його називають прозрінням; його звуть любов’ю; любов сильніша від холодного професійного чаклунства…
…щось рухає нами — що? І коли вже немає віри, коли розтоптано надії її зневажено любов, хіба не віра, надія, любов знов осявають сни? І якщо смерть близької людини здається безглуздою і нестерпно жорстокою втратою, хіба від цього життя її перестає бути безцінним літописом, наповненим особливим, ще не прочитаним сенсом?
Та не треба вгадувати стосовно сенсу; бачити світло і йти на світло — от і все, що можна сказати про життя; а сенс — він, як музика: звучить над землею й розсуває небеса.
Він є, і він — виправдання наше.
ДО ДАЛЕКОГО САДУ
лежиш горілиць, нага,
і вологе твоє волосся,
і розчахнуті твої очі