Завмерши на мить, прислухалась. Нічого, окрім знервованого собачого дихання.
— Куди поїдемо? — спитав Деніел. Голос його пролунав напруженіше, ніж зазвичай, без жодних інтонацій, але він ніби опановував себе. — У твій сховок на півночі?
Вона знала, що вираз обличчя у неї зараз суворий і, мабуть, страшний — коли вона відповіла йому:
— Наразі ще ні.
Розділ 18
— Ти повернешся назад, — мовив він пошепки, глухо.
Вона кивнула.
— Гадаєш, що Арні, можливо, ще…
— Ні. Він мертвий.
Тіло Деніела трохи хитнулось через її холодні та впевнені слова.
— То чи не повинні ми зараз тікати? Ти казала, що якщо вони прийдуть, ми втечемо.
Він мав рацію: утеча була для неї природною річчю.
Вона раптом згадала матерів, про яких розповідали в новинах: вони голіруч підіймали мікроавтобус, що придавив їхніх дітей. У відчаї, налякані, але сильні, як супергерої. Цікаво, вони відчували те ж саме, що й вона наразі?
Алекс усе робила по-своєму: планування, планування і планування для будь-якої можливості, а потім, коли траплялося лихо, здійснити той із планів, який найбільш слушний за таких обставин. Вона не діяла імпровізовано. Не діяла за інстинктами. Не сварилась. Вона тікала.
Але сьогодні їй доводиться захищати не лише себе. Їй треба підняти мікроавтобус.
Не було жодного плану, лише інстинкти.
А інстинкт підказував, що на них відбувається серйозний напад, добре скоординований та зорганізований людьми, у яких більше розвідувальних даних, ніж вони мали б мати. Вони з Деніелом могли б утекти, але хтозна, що ще мисливці для них налагодили? Можливо, ще одну пастку.
Якби вона змогла визначити, хто вони і що знають, у них із Деніелом було б більше шансів на вдалу втечу.
Зрештою, дізнаватись про все — то її фах.
А напад — ні, та це лиш означає, що він завжди неочікуваний. Хай йому грець, вона теж неабияк здивувалась.
Мисливці не знають про Печеру Бетмена, інакше б вони на неї чекали там. Вони не знали, до яких ресурсів вона має доступ.
Якби вона все це обміркувала, вона б змінила, мабуть, свою думку. Але наразі в неї самої адреналін бив у голову, а вона намагалася вчинити мудро. Так, щоб урятуватись не лише зараз, а щоб вони всі були в безпеці й завтра, і післязавтра. Вона не могла прийняти правильні рішення, якщо не мала потрібної інформації.
— Утеча, мабуть, найбезпечніше рішення у короткостроковій перспективі, — відповіла вона.
— А потім?
— Раніше в мене не було такої можливості — допитати одного з убивць, яких за мною посилали. Що більше я знатиму про те, хто вони, то в більшій безпеці ми будемо надалі.
Минула секунда.
— Ти мене не облишиш, — мовив він твердо й спокійно.
— Ні. Я потребую твоєї допомоги. Але тільки за однієї умови.
Він кивнув.
— Маєш вчиняти точно так, як я тобі скажу. Мені байдуже, подобається тобі чи ні.
— Це я можу.
— І маєш сидіти в машині.
Він трішки відхилив голову назад, потім його губи напружились.
— Точно те, що я скажу, — повторила вона.
Він знову невдоволено кивнув. Вона не була впевнена, що він дійсно згоден.
— Треба, щоб ти мене прикрив, — пояснила вона. — А армійський джип — найкраще для цього місце. Ти не можеш прикривати мене, якщо тебе хтось застрелить. Збагнув? Буде гидко. Упораєшся?
— З гидотою я вже мав справу.
— Не з такою, — мить вона помовчала. — Радше за все, гадаю, ці хлопці впевнені, що прийшли сюди за Кевіном і за тобою. Є ймовірність, що я вже померла, настільки відомо тим, кому слід. А тому я маю вчиняти інакше, як зазвичай зробила б. Я можу робити лише те, що зробив би Кевін. Діятимемо як за старої школи, не залишаючи живих.
Ковтнувши слину, він знову кивнув.
— Добре, вдягни окуляри нічного бачення. Ти кермуватимеш.
Їй справді не хотілось, щоб він бачив те, що трапиться, — бачив її такою, якою вона мусить стати, — але зараз уже нічим не зарадиш.
Вони тихо виїжджали крізь двері в сараї, посадивши собак у багажник, які сиділи тихо, хіба тільки чутно було їхнє важке дихання. Вона відчувала, як змінюється, ладнається бути напоготові. Буде гидко, буде страшенний безлад. Буде, якщо вони не дістануться до неї першими.
Із сумки в рюкзаку вона добула маленький шприц. Останній, але якщо зараз його не зуживе, то, можливо, не доживе до наступної ночі, щоб ним скористатись.