На першому поверсі вона на хвильку пішла подивитись, як Арні. Він лежав обличчям у підлогу. Вона могла побачити лише те, що залишилось від його потилиці. Безперечно, він не страждав, але то була слабка розрада.
Вона хотіла зібрати докази, виходячи, але зараз не мала певності, що має на це час. Собаки сиділи тихо — чи свідчить це, що все гаразд?
Утім, після граду випалів нагорі, не скидалось, щоб хтось надворі не помітив її присутності. Вона боком пішла до дверець авто й присіла за ним, нижче, як їй здавалось, ніж будь-хто, хто стріляв би з дверей, зміг поцілити. Вона перехилилась і зі скрипом відчинила двері. Ніхто в неї не стрельнув.
— Деніеле? — промовила голосно.
— Алекс, — прокричав він у відповідь.
Його голос пролунав із таким полегшенням, яке раптом відчула вона зараз.
— З тобою все добре? — перепитала вона.
— Так. А з тобою?
— Я виходжу, не стріляй.
Вона вийшла крізь парадні двері, піднявши руки над головою, про всяк випадок. Ейнштейн скочив із-за Лоли й за мить опинився біля її ніг.
Кинувши зброю, вона побігла до джипа. Він освітлювався лише світлом із передніх дверей і вікон, але з її боку здавалось, що його зовсім не пошкоджено навмисно влаштованою ними аварією.
Деніел вислизнув з водійського сидіння.
— Що то за постріл? — спитала, стишуючи голос у міру того, як підходила ближче. Собаки навколо машини видавались спокійними, але…
— Останній чоловік. Мабуть, він заліз із боку будинку, щоб не натрапити на собак. Він намагався перелізти на дах над ґанком.
Деніел показав рушницею в бік темної купи на гравії зі східного боку будинку. Вона зсунула протигаз на чоло, обережно знімаючи мотузки з лівого вуха так, щоб не торкатись його. Вона змінила траєкторію, ідучи ближче до зігнутої фігури. Ейнштейн ішов за нею, наче тінь. Звичайна німецька вівчарка тупцювалась неподалік, немов це тіло її зовсім не цікавило.
Раптом Ейнштейн побіг швидше й випередив її. Він кілька разів принюхався до тіла, поки вона йшла, а потім повернувся до неї, мелькаючи хвостом.
— Отже, усе чисто?
Він продовжував крутити хвостиком.
Вона нахилилась, аби ліпше роздивитись. Щоб побачити все, що треба, багато часу не знадобилось. Вражена, вона, розвернулась і попростувала до джипа. Деніел стояв біля розчинених дверцят із водійського боку, вагаючись, що робити. Він, на око, досі не виявляв жодних ознак шоку.
— Нічогенький постріл, — мовила вона. Однією кулею буквально поміж очі. Досконаліше не можна.
— Він був недалечко.
Деніел підступився до неї, скорочуючи дистанцію, і його руки в рукавичках обійняли її за передпліччя. Охнувши, він повернув її убік, розвернувши навколо своєї осі так, що за нею більше не було світла.
— Скільки з цієї крові — твоєї?
— Небагато, — відповіла.
— Зі мною все добре.
— Твоє вухо!
— Так, цим не зарадиш, га? Умієш поводитися з голкою та ниткою?
Він здивовано відкинув голову назад.
— Що?
— Нічого важкого. Я заговорюватиму тебе.
— Умм…
— Але спочатку ось що, — вона, викрутившись із його рук, побігла назад до ґанку. Лола досі лежала калачиком на тому ж самому місці. Підвівши голову, вона мляво закрутила хвостом, побачивши Алекс.
— Агов, Лоло, чудова дівчинка. Дай-но я подивлюся, що з тобою.
Алекс сіла по-турецькому перед псом. Однією рукою гладячи їй бік, іншою вона намацувала рану.
— З нею все гаразд? — спитав ласкаво Деніел.
Він стояв з іншого боку перила за ґанком, поклавши руки на половиці і, схоже, не хотів підходити ближче до будинку. Вона його не звинувачувала. Лола заскиглила, коли Алекс обмацувала їй задні лапи.
— Вона втратила трохи крові. Куля, як видається, прошила їй ліву задню лапу. Не збагну, чи вразила кістку, але куля, безперечно, пройшла навиліт. Їй поталанило.
Він простягнув руку крізь планки, щоб потерти Лолу за носа.
— Бідолашна.
— Речі в багажнику джипа, мабуть, у цілковитому безладі. Я піду пошукаю аптечку. Дивись, щоб вона була спокійна, добре?
— Звісно.
Ейнштейн знову поплівся слідом за Алекс до авта, достоту як супроводжував її до ґанку. Вона дивувалась, як мовчазна підтримка за спиною давала їй відчуття спокою, попри всі свідчення протилежного, що оточують її.
Щойно вона відкрила багажник джипа, нетерплячий Хан майже збив її з ніг. Вона відскочила вбік саме вчасно, аби він не стрибнув на неї. Мабуть, багажне відділення було для нього затісним, хоча для неї, коли вона залізла всередину, місця було вдосталь.