Переконавшись, що її одяг і трупи добре облиті гасом, вона почала з горішнього поверху. Дерев’яній підлозі й так допомагати не треба було. Вона облила плінтуси в усіх трьох кімнатах, а решту розлила на сходах. Ухопивши ще одну каністру, поспішила на перший поверх і тільки тепер уперше побачила інші спальні. Вони були просторі й мали поруч розкішні ванні кімнати. Її тішило, що в Арні було комфортне життя у цій оселі. Їй хотілося зробити щось, щоб уберегти його від такої долі. Але навіть якби вони з Денні поїхали геть першого ж дня, коли ролик про зниклу особу показали в новинах, Арні все одно чекав би такий кінець. І ця думка пригнічувала її.
Відбитки Деніела були на собачих вольєрах, але намагатись обманути Карстена чи ЦРУ, переконуючи їх, що Деніел — чи то Кевін — померли тут — марна справа, тому неістотно. Вони знатимуть, що Деніел утікає. Вона не хотіла підпалювати вольєри, наражаючи тварин на небезпеку. Вони не були обрамлені широкою смугою гравію, як будинок, тому, можливо, пожежа може перекинутись. Безперечно, Кевін поклав гравій саме з цієї причини.
Деніел чекав на неї перед джипом.
— Відгони, — махнула вона на джип. — Спробуй змусити собак теж відійти.
Він став до роботи. У неї були сірники з «аптечки». Широкою смугою вона розлила гас посередині на сходах ґанку так, щоб його легко було підпалити, а потім відійти швидше, ніж по-справжньому займеться. Коли вона розвернулась, собаки машинально відійшли від вогнища. І то добре.
Алекс, відчинивши дверцята з боку водія, покликала Ейнштейна. Він одним стрибком заскочив на сидіння і сів біля Лоли, нашорошивши вуха й висолопивши язика. Він досі мав збуджений вигляд; Алекс позаздрила його енергійності та оптимізму.
Деніел ішов крізь зграю собак, що вижили, кожній співчутливо промовляючи: «Вільно». Вона сподівалась, що це зарадить, коли почнуть прибувати пожежні машини. Стрілянина не долинула б до найближчих сусідів, але жовтогаряче світло на тлі чорного нічного неба — то геть інша річ. Їм час тікати. Вона не знала, що ще спроможна зробити для собак, і почувалась невдахою — ці тварини врятували їй та Деніелу життя.
Просто за спиною заторохтіло, налякавши Алекс. Рвучко розвернувшись, вона опинилась віч-на-віч із Ханом. Він дивився на неї нетерпляче, немов чекаючи, поки вона заворушиться. Носом він показував їй через плече на Ейнштейна.
— О, — мовила вона, розуміючи, що він намагався залізти в машину. — Вибач мене, Хане, але мені треба, щоб ти залишився.
Вона ще ніколи в житті не бачила настільки ображеного погляду у тварини. Він не ворушився, просто не зводив очей з її обличчя, вимагаючи пояснень. З них обох вона здивувалася більше, тож раптом, обхопивши руками його шию, уперлась обличчям у його хутряне плече.
— Мені прикро, велетню, — прошепотіла йому в хутро. — Якби ж я могла забрати тебе із собою! Я безмірно тобі завдячую. Задля мене подбай про решту. Ти тепер голова, добре?
Вона відхилилась, тріпаючи його товсту шию з обох боків. Він ніби трішки розчулився і знехотя зробив крок назад.
— Вільно, — промовила вона тихо, ще раз його погладивши. А потім повернулась до джипа. Деніел уже чекав, пристебнувшись у пасажирському сидінні.
— Усе гаразд? — спитав тихо Деніел, безсумнівно, маючи на думці не фізичні рани.
— Не дуже, — вона коротко усміхнулась, приховуючи, що перебуває на межі істерики. Хан не зводив з них очей, поки вони від’їжджали від будинку.
Щойно виїхавши з брами, вона наділа окуляри нічного бачення і вимкнула фари. Їхати джипом було безпечніше через відкриті лани, ніж єдиною дорогою, що вела з ранчо. Невдовзі вони дісталися ще однієї дороги, вона була навіть вимощена. Знявши окуляри, вона увімкнула фари й повернула на північний захід. Вона не мала на думці, куди вони прямують, аби якнайдалі звідси. Їй слід від’їхати від ранчо Кевіна якомога далі, перш ніж зійде сонце.
Розділ 20
Кевін взяв слухавку на першому дзвінку.
— Добре, Олеандр, де ми зараз? — отак він привітався.
— Прямуємо на північ у джипі. Зі мною Деніел, Ейнштейн і Лола. Ми запаслися тим, що необхідно, але небагато.
Вона почула, як він полегшено видихнув, почувши ім’я Ейнштейна, але голос досі лунав напружено, коли він питав: