— У джипі? Вантажівку підірвали?
— Так.
На мить він замислився.
— Отже, лише ніч у дорозі, перш ніж знайдете щось нове.
— Легше сказати, ніж зробити. У нас обох великий клопіт з обличчями.
— Еге. Я бачив Деніела в новинах. Але ж із твоїм уже не все так погано має бути. Намалюйся макіяжем.
— Протягом вечора обличчя трішки погіршало.
— А, — він кілька разів клацнув язиком. — Денні? — спитав він, і вона відчувала, що він намагається приховати напругу в голосі.
— Ані подряпини, — на руки не зважаймо. Вони самі поранились.
— Вона змусила мене сидіти в машині! — закричав Деніел досить голосно, щоб брат його почув.
— Молодці! — відповів Кевін. — Скільки їх було?
— Шестеро.
Він втягнув повітря.
— Агенти?
— Та, власне, ні. Послухай, вони мали у ватазі найманого вбивцю.
— Що?
— Загалом майже всі мускулясті, але серед них був принаймні один профі.
— І ти перебила їх усіх?
— Переважно все зробили собаки. До речі, вони чудові.
Він усміхнувся, почувши похвалу.
— Чому ти забрала Лолу?
— Вона підстрелена в лапу. Я побоялась, що як її хтось знайде, то пристрелить. До речі, мені треба телефонувати в Службу контролю за тваринами? — спитала. — Я боюся, що коли пожежники дістануться туди…
— Я подбаю про них. У мене є план щодо них на випадок надзвичайних обставин.
— Добре, — вона більше ніколи не вважатиме себе найбільш підготовленою до всього. Кевін — король підготовлених.
— Який у тебе зараз план?
Вона розсміялась, і в її голосі знову почулись істеричні нотки.
— Гадки не маю, власне. Мабуть, поживемо кілька днів у наметі біля джипа. А потому… — вона раптом замовкла.
— Тобі нікуди їхати?
— Такого, щоб заховати цього звіра й двох великих собак, немає. Я ще ніколи в житті не почувалась настільки на видноті.
— Я щось вигадаю.
— Чому ти так довго не телефонував? — спитала вона. — Я гадала, що ти помер.
Деніел хапнув повітря і шоковано витріщився на неї.
— Щоб улаштуватись, треба немало часу. Я не можу бути повсюди водночас. Я мав поставити безліч камер.
— Дзвіночок би не завадив.
— Я ж не знав, що ви, народ, усе підірвете, — раптом його голос став значно нижчим. — Що робив йолоп? Ні, не відповідай. Не хочу, щоб він почув. Просто так чи ні. Комусь телефонував?
— Ні, — роздратовано гаркнула Алекс.
— Чекай, вантажівку спалено. Він же не залишав будинок, адже так? Вона хотіла сказати «Ніхто його не попереджав, що не можна», але Деніел би здогадався, що йдеться про нього. Вона не відповіла, дивлячись просто перед собою, хоч їй кортіло потай зиркнути на Деніела, щоб побачити, чи розчув він щось.
Кевін зітхнув.
— Ані грама здорового глузду.
Вона так багато хотіла на це відповісти, але їй не спадало на думку жодного ввічливого слова, щоб висловити хоча б щось із цього.
Він змінив тему.
— Арні… кепсько було?
— Ні. Він нічого не помітив. Він нічого не відчув.
— Насправді його звали Ернесто, — сказав Кевін, але радше до себе, ніж їй. — Він був хорошим партнером. Ми добре пожили разом. Недовго пожили, але було добре, — він прокашлявся. — Гаразд, тепер розкажи все, що трапилось. Окрім того, як він намагався усе залагодити. Він, мабуть, і так отримав неабияку травму.
Алекс коротко переповіла події того вечора, замовчуючи найжахливіші моменти. Коли вона просто сказала «Я його допитала», Кевін досить добре зрозумів, про що йдеться.
— То що з твоїм обличчям?
— Він був дуже гнучким. У нього в закоті рукава було якесь метальне лезо.
— Хм. Круто, — понуро мовив він, і вона зрозуміла, про що він замислився. Шрами на обличчі — недобра ніч, коли хочеш залягти на дно. Їх надто легко запам’ятати та впізнавати. І раптом розшукові дані змінились від «Ви бачили низеньку непримітну жінку, з волоссям невизначеної довжини чи кольору або чоловіка, що підходить за цим самим описом?» на «Чи ви бачили людину з таким шрамом?»
— Що ж, — мовила вона насамкінець, — здається, люди на горі визнали тебе переможцем у нашій битві. Я не вдаватиму, що не ображена. Доведеться нам змінити план. Принада має бути від тебе й має призначатись правильній особі. Ти вже знаєш, хто це?
Хвильку Кевін мовчав.
— Коли до моєї людини дійде, що сьогодні вночі трапилось… можливо, нам не знадобиться імейл. Вона муситиме обговорити цю подію з твоєю людиною. Я готовий — я побачу, коли вони зустрінуться. А потім ми вирішимо, чи потрібно щось іще.
— Ніби незле.