Вона попросила Деніела знайти її кофтину з каптуром, що велика на неї. Вдягнувши її зараз, він подумав, що краще б вона була легшою, щоб Алекс не вирізнялась. На заправці стояло ще дві машини — таксі та вантажівка. Звісно, обоє водії-чоловіки витріщались на джип. Вийшовши з авта, вона по-хлопчачому згорблено пройшла і встромила пістолет у паливний бак. Поки набирався бак, вона згорблено попростувала у крамничку. Узявши упаковку зернових батончиків і шість пляшок бутильованої води в упаковці, вона понесла покупки до жінки на касі років п’ятдесяти з гаком. У неї було вибілене біляве волосся з темними коренями сантиметрів зо три, зуби, вкриті нікотиновими плямами, та бейдж з іменем БЕВЕРЛІ. Спочатку вона майже не звернула уваги на Алекс, просто пробила товар. Але потім Алекс мала заговорити.
— Залийте шість, — мовила вона якнайнижчим голосом так, щоб він не здавався штучним.
Беверлі підвела очі, і її намальовані чорною тушшю очі широко розплющились.
— О Боже мій, бідолаха! Що з твоїм обличчям?
— Аварія, — пробурмотіла вона.
— Усі живі?
— Ага, — Алекс недвозначно глянула на гроші в її руці, чекаючи, поки та відлічить решту. Кутиком ока вона побачила, що таксі від’їжджає.
— Отже, сподіваюсь, ти невдовзі одужаєш.
— Дякую. А це все разом?
— О, чи правильно? Наче забагато. Сто три п’ятдесят п’ять?
Алекс простягнула жінці шість двадцяток і чекала на решту. Ще одна вантажівка, велика чорна Ф-250 під’їхала заправлятись за джипом. Вона побачила, як вийшло троє високих худорлявих чоловіків. Коли двоє з них зайшли в міні-маркет, вона переглянула свою оцінку. То були вкрай високі підлітки. Мабуть, половина баскетбольної команди. Вони теж були в чорних каптурах. Принаймні, таке її вбрання не за сезоном здавалось тепер нормальним.
— Нічогенька в тебе автівочка, — мовила Беверлі.
— Еге ж.
— Мабуть, дорого заправляти їй постійно повний бак.
— Еге, — Алекс нетерпляче простягнула руку.
Увійшли хлопці, галасливі та жваві. Крізь розчинені двері разом з ними увірвався сморід пива та марихуани. На вулиці вантажівка від’їхала від заправки.
— Усе, — сказала Беверлі, несподівано байдужим тоном. — Шістнадцять сорок п’ять.
— Дякую.
Новенькі відвернули увагу Беверлі від неї. Вона пильно поглянула через голову Алекс, її очі звузились. Здоровані йшли по відділу акогольних напоїв. Алекс сподівалася, що вони заморочать Беверлі, намагаючись придбати алкоголь із підробленими посвідками особи. Хай що, аби тільки спогади про Алекс стерлися із жінчиної пам’яті.
Опустивши голову, Алекс попрямувала до автоматичних дверей. Більше одного свідка їй не потрібно.
Несподівано вона голосно стукнулась головою у груди третього хлопця. Найперше вона помітила сморід. Светр був просотаний віскі. Коли він схопив її за плечі, вона машинально підвела очі.
— Дивись під ноги, щасливцю.
— То був товстий білий хлопчина, не такий високий, як решта двоє. Вона спробувала обминути його. Він схопив її міцніше, другою рукою скинувши з голови каптур.
— Агов, то це ж дівчисько! — а потім голосніше до хлопців біля холодильників: — Гля, що я знайшов!
Алекс заговорила крижаним голосом. Вона була не в гуморі для дурниць.
— Забери руки від мене.
— Ану облиш дівку, бо покличу поліцію, — пронизливо закричала Беверлі. — У мене в руках телефон.
Алекс хотілося кричати. Тільки цього їй бракувало.
— Спокійно, стара шкапа, у нас тут купа справ.
Двоє інших, один чорний, один латиноамериканець, уже прийшли, щоб стати на захист друга. Алекс добула маленький шприц з-під паска. Це не допоможе їй триматись у тіні, але вона має збороти цього хлопчиська й зникнути, поки Беверлі не викликала копів.
— Я вже набрала 9 та першу одиницю, — застерегла їх Беверлі. — Краще забирайтеся звідси.
Алекс намагалася вивернутись із рук хлопця, але усміхнений ідіот обхопив її обіруч за плечі. Вона направила голку під кутом.
— Проблеми, хлопче?
— Ніііі, — простогнала Алекс сама до себе.
— Що? — вороже спитав білий хлоп, відпускаючи її і повертаючись обличчям до того, хто нагодився. Він швидко зробив крок уперед, тож їй довелося забиратись у нього з дороги.
Вона так багато часу провела з Деніелом, що навіть забула, який він високий. Він був на два з половиною сантиметри вищий чи однакового зросту з найвищим хлопцем у гурті, але мав ширші плечі й переконливіший вигляд. Принаймні він одягнув бейсболку, під якою сховав свої кучері, і трохи затінив обличчя. Коротка щетина була досить темною, щоб трохи замаскувати контури його обличчя. І то добре. Але недобре, що він запхнув «Глок» — не надто приховуючи — за пояс своїх джинсів.