А з іншого боку, про що говорили їй її власні потреби? Вона прагнула бути з Деніелом. Чи її розум знаходив виправдання цій потребі? Чи хибна в неї логіка — перекручена, аби підлаштуватись під особисті бажання? Як вона може бути певна? Кажучи йому раніше, що недобре, щоб близько біля неї перебувала людина, якою вона дорожить, саме в момент, коли Алекс нападає, вона знала, що це промовляє залізна логіка. Звісно, якби вони дістались до нього, коли вона далеко, відстань не вивільнила б її з їхніх пазурів.
Вона зітхнула. Як вона може бачити ясно? Через її емоції вся ця ситуація зав’язалась у гордіїв вузол.
Досі непритомний, Деніел посунувся, щоб обійняти її рукою. Вона знала, що він скаже про її дилему й що його погляд не допоможе їй бачити ясніше.
Він зітхнув і почав крутитись. Його пальці пройшлись униз по її хребту, а потім знову повільно вгору. Вони гралися з вологими кучерями на її потилиці.
Простогнавши, він випростався, а потім його пальці знову опинились у її волоссі.
— Ти вже прокинулась, — пробубонів він, поволі розплющивши очі і, кліпаючи, щоб зосередити погляд. У світанковій кімнаті вони були темно-сірими.
— Не втрималась, — відповіла вона.
Розсміявся, а його очі тим часом знову заплющились. Він пригорнув її міцніше до грудей.
— Добре. Котра година?
— Мабуть, десь четверта.
— Щось непокоїть?
— Ні. Наразі, принаймні, нічого.
— То добре.
— Так, справді.
— І це чудово.
Він знову провів пальцями по її хребту, потім повторив обриси її правого плеча, легенько пройшовся по ключиці й зрештою обігнув пальцем контури її обличчя. А потім нахилив його, поки їхні носи не торкнулись один одного.
— Так, і це, — погодилась вона.
— Більш ніж чудово, — пробурмотів він, і вона б погодилась, але він саме зараз її цілував. Його ніжна рука пестила її обличчя, якими ніжними були його вуста, а рука, що тримала її за стан, міцніше пригортала до грудей.
Усе відбувалося не так, як у машині, коли від гонитви пульсувало в їхніх вухах, коли вони досі були приголомшені й панікували. Тепер жаху не було. Тільки ритм її серця і його, що безстрашно прискорювався.
Їй здавалось усе неминучим, те, що вони не зупинялись, зважаючи на тихе віддалене помешкання, де вони зараз перебували, далеко від небезпек, вони удвох, і ніхто їм не заважає, отже, уже нічого не втримає їх одне від одного.
Але потім, на її подив, усе вже не здавалось таким неминучим. Це стало найбільшим сюрпризом у її житті. Суміш протилежностей, що закрутилися разом, зробивши її безпорадною, щоб їх проаналізувати. Затишно, знайомо… але водночас наелектризовано й по-новому. Ніжно й водночас украй нестримно, заспокійливо й захопливо. Немов кожне нервове закінчення в її організмі запалювала дюжина несумісних подразників одночасно.
Єдине, у чому вона була цілком упевнена, — це у його, Деніеловій, природі, яка витікала з якоїсь чистоти, чогось кращого, ніж усе, що вона знала в житті. Він належав до довершенішого світу, ніж той, у якому мешкала вона, і хоча вони були частиною одне одного, вона почувалася так, ніби їй дозволили побути з ним у його світі. Вона усвідомлювала, що її досвід попередніх стосунків є обмеженим, за критеріями більшості людей, тому їй власне не було з чим порівнювати. Вона завжди вважала секс одиничною подією, яка має цілком визначений фінал, спробою фізично догодити, яка часом приносила задоволення, а часом — ні.
А цей раз неможливо було класифікувати на жодному рівні. Це була не стільки подія, як безкінечне дослідження одне одного, задоволення цікавості, захоплення кожною найдрібнішою пізнаною деталлю. Це не було догоджання, але й не було жодної незадоволеної потреби, чи то фізичної, чи такої, якій взагалі важко дати означення.