— Гм, куди йти? — спитала вона.
Зітхнувши, Кевін підвівся.
— Ідіть слідом.
Треба віддати належне, він забрав решту речей дорогою до ліфта.
— Мені вдягнути капелюха? — спитала Алекс. — Чи там є хол? Я не дуже готова до крупних планів.
— Не переймайся, Оллі. Ліфт іде просто у квартиру. До слова, братику, класна борідка. Тобі личить. Ти з нею й на себе не схожий.
— Угу, дякую.
— Щодо цього друга… — повела Алекс.
Кевін знову зітхнув.
— Не всі мої друзі, як Арні. Даруй, згодом, мабуть, буде непросто.
— Ти йому не довіряєш?
Ліфт розчинився, ведучи в розкішний коридор… чи це передпокій? У приміщенні були лише одні двері.
— Я заплатив їй за наступний тиждень, тож протягом цього часу я їй довіряю.
Волосся на потилиці у Алекс стало сторчки. Деніел дещо призвичаїв її до спілкування з людьми, але їй досі важко було з ними. Поки вони крокували недовгим коридором, вона ледве несла сумку в правій руці, намагаючись вивільнити кілька пальців, щоб добути з-за пояса шприц. Саме коли вона намацала, що хотіла, Деніел торкнувся її зап’ястка. Вона підвела очі, а він ніби поглядом показав їй, що вона реагує надто гостро. Насупившись, вона встромила шприц на місце. У неї не забере багато часу, щоб за потреби знову його добути.
У Кевіна був ключ від єдиних дверей у коридорі. Він глибоко вдихнув, штовхаючи двері, щоб розчинились.
Спочатку Алекс була не певна, що вони все-таки не опинились у холі, адже вона ще ніколи не була в квартирі з широкими мармуровими сходами, що здіймались аж до другого яруса. Квартира була розкішна, блискуча та сучасна, з вишуканими вікнами від долівки до стелі, через які в неї немов відчуття оголились. Крізь скло виднілось, як сонце щойно почало закочуватись за вашингтонський обрій. Здавалось, що поряд немає жодного помешкання, з якого б могли зазирати в їхні вікна, хіба що крізь телескоп. Або приціл снайперської гвинтівки.
— Ні, — твердо, але водночас якось оксамитово почулось за їхніми спинами.
Алекс різко розвернулась. Квартира простягалась ще й у інший бік, завертаючи за вхідні двері у вітальню за ними. З одного боку розташовувалась простора білосніжна кухня; з іншого — їдальня зі столом на десять персон, на кожній стіні котрої — вікно від долівки до стелі. А, обіпершись на кухонний острівець, стояла найвитонченіша особа, яку Алекс колись доводилось зустрічати в житті.
Жінка мала достоту такий вигляд, як уявляла собі Алекс, угадуючи неймовірний жартівливий образ Олеандр, який створив у своїй уяві Кевін. У неї було медово-біляве волосся, густе та довге, яке спадало хвилями їй на спину, як у діснеївських мультиках. Сапфірово-блакитні очі, як у оленяти, повні червоні губи, кутики яких здіймались догори, і прямий вузький ніс, досконало симетричне овальне обличчя з добре окресленими вилицями. І лебединою шиєю над витонченою ключицею. І, звісно, станом, як пісочний годинник, і ногами, які здавались довшими за все тіло Алекс. На жінці було лише коротке чорне кімоно та роздратований вираз обличчя.
— Це тимчасово, — мовив Кевін примирювальним тоном. — Певна річ, я стільки ж заплачу тобі за кожного з них. Тричі по скільки, як ми домовлялися з самого початку.
Піднявши брову, сюрреалістично ідеальна жінка багатозначно поглянула на Ейнштейна. Він несамовито крутив хвостом і пильно дивився на білявку легендарно великими благальними очима.
— Чотири рази, — пообіцяв Кевін, кинувши сумки, що тримав у руках. — Ти ж любиш собак.
— Кейт? — раптом спитав Деніел, його голос сповнився подивом та впізнанням.
На обличчі жінки з’явилась усмішка, як у рекламі зубної пасти.
— Привіт, Денні, — промурчала вона. — Я ледве впізнала тебе через усі ці штукенції. Мені й справді полегшало. Ти залишив страшенний шрам на моєму еґо, але принаймні ти мене не забув.
— Приємно знову зустрітись, — затинаючись відповів Деніел, розгубившись через її вітання.
Очі білявки впились у Кевіна.
— Добре, він може залишитись.
— Тільки на кілька ночей, — запевнив Кевін. — І мала мені потрібна теж.
— Ти ж знаєш, що я не терплю жінок у моєму помешканні, — мовила вона безбарвно, зиркаючи на Алекс, а потім знову на Кевіна.
— О, нічого страшного, Оллі не справжня дівчина, — запевнив Кевін.
Деніел кинув сумки й зробив півкроку вперед, але Алекс єдиним вільним пальцем схопила його за сорочку на спині.