— О, пречудово. У мене ще ніколи не мешкав справжній шеф-кухар. Здається… буде весело.
Алекс дивувалась, як Вал змогла надати стільки відтінків значень звичайнісінькому слову.
— Ее, мабуть так і є, — відповів Деніел, трохи шаріючись. — А де Кевін?
— Собаку вигулює.
Вал повернулась обличчям до Алекс, і та приготувалась до випаду ворожості.
— Я розпитала Кевіна про тебе. Він сказав, що ти йому тортури влаштовувала, — Вал кивнула головою в бік Деніела.
— Ну, формально так і було. Але то через те, що його сплутали з іншим.
Очі у Вал заблищали від цікавості.
— А що ти накоїла? Підпалила його?
— Що? Ні, звісно ні… Мм… я впорскувала йому хімічні сполуки. Вони, як на мене, дієвіші й шрамів не залишають.
— Гмм, — Вал розвернулась уздовж мармурового столу так, що тепер знову була повернута до Деніела й поклала голову на свою руку, як на подушку. Через такий рух кімоно трохи розчахнулось, і Алекс здалося, що відкрилось цікавеньке видовище. А він стояв зніяковіло, однією рукою тримаючись за холодильник.
— Справді було боляче? — напосідалася Вал.
— Поза межею моєї уяви, — зізнався Деніел.
Вона була ніби зачарована.
— А ти кричав? Благав? Корчився?
Деніел не міг втримати усмішки через такий її захват.
— Усе вищезазначене, мабуть. І плакав, як дитина, — так само всміхаючись, він ніби враз став почуватися затишно, повернувся до холодильника, і почав наспівувати пісеньку.
Вал зітхнула.
— Як би я хотіла це побачити.
— Ти любиш тортури? — спитала Алекс, приховуючи занепокоєння. Певна річ, Кевін би посилив їх у справжньої садистки.
— Не самі по собі тортури, але ж це викликає залежність, хіба ні? Така влада?
— Мабуть… я ніколи не розглядала це з такого боку…
Нахиливши голову набік, вона дивилась на Алекс з неприхованим інтересом.
— Хіба влада не всьому голова?
На мить Алекс замислилась.
— Не з мого досвіду. Колись, відверто кажучи, то була моя робота, а зараз це видається наївним навіть мені, — утім, я справді намагалась врятувати людей. Завжди так багато було на кону. Це був такий стрес.
Вал поміркувала, скрививши губи.
— І справді наївно.
Алекс знизала плечима.
— І тобі це завжди було байдуже? Що можеш командувати? — лазурові очі Вал свердлили її.
Алекс замислилась, розмірковуючи, що, мабуть, так люди почуваються в кабінеті у психіатра, коли їх примушують до розмови. Чи, можливо, це більше схоже на те, як вона сама припинала людей до свого столу.
— Тобто… мабуть. Ззовні я не дуже небезпечна людина. Але часом, мабуть, я тішилася… що мене поважають.
Вал кивнула.
— Звісно, тішилась. А скажи, ти колись мучила жінку?
— Двічі… тобто півтора раза.
— Поясни.
Деніел відхилив голову назад, налагоджуючи вогонь під грилем на пічці. Він слухав дуже пильно. Алекс терпіти не могла, що доводиться про таке розповідати при ньому.
— З першою мені справді нічого було робити. Вона зізналась раніше, ніж я прив’язала її до столу. Взагалі, їй не потрібно було до моєї лабораторії — будь-який звичайний допит приніс би такий самий результат. Бідолашна.
— У чому вона зізналась?
— Терористична мережа намагалася змусити самогубць-камікадзе скоїти терористичні акти в Нью Йорку. Вони в Ірані викрали одну родину, того разу — її батьків, і збирались убити заручників, якщо камікадзе не вчинить, як наказано. Агенція національної безпеки все контролювала до того, як вибухнула хоч одна бомба, але кількох заручників вони таки загубили, — вона зітхнула. — З терористами завжди халепа.
— А що з другою?
— А ця була геть іншою справою. Торгувала зброєю.
— Важко було її розколоти?
— Один із найскладніших випадків у моїй кар’єрі.
Вал усміхнулась, наче відповідь її щиро потішила.
— Я завжди вірила, що жінки здатні витерпіти набагато сильніший біль за так звану сильну стать. Усі чоловіки насправді є дітьми-переростками, — а потім, зітхнувши, додала: — Я змушувала чоловіків благати, змушувала корчитись і, можливо, часом їм траплялось пустити сльозу, але ніхто з них не плакав, як дитина, — і вона надула свою повну верхню губу, випнувши її вперед.
— Я впевнена, що заплакали б, якби попросила, — заохотила її Алекс.
Вал блискуче усміхнулась. — Мабуть, ти маєш рацію.
Деніел щось різав. Алекс вирішила, що треба не так жваво призволятися до винограду. Безперечно, вечерю варто дочекатись.
Вал знову повернулася, щоб за ним спостерігати, а у Алекс раптом прокинулась потреба відвернути її увагу.