— Можна я хоча б обґрунтую свою думку, перш ніж ти відмовишся?
Він досі зберігав суворий вираз, але вона бачила, що йому кортить усміхнутись.
— Роби, що маєш, але я буду непохитним.
— У нас обмаль часу. І нам обом треба помитись. Місця у цій душовій — риска — плавальному басейні вдосталь на двох — власне, і на дванадцятьох, — от я й подумала, що ми можемо робити кілька справ одночасно.
Суворий вираз зник.
— Я негайно відмовляюсь від свого супротиву й пропоную мою цілковиту співпрацю.
— Я знала, що ти саме так відреагуєш.
Розділ 25
— Оскільки немає жодної причини, щоб тобі йти, — заперечив Кевін. Він стояв перед ліфтовими дверима, заступаючи кнопку виклику і схрестивши руки на грудях.
— Чому ні? — вимогливо спитав Деніел.
— Бо ти не братимеш участі у наступі, отже, Денні, тобі не треба готуватись.
Деніел стулив губи так, що зморщився рот.
— Йому ніяк не зашкодить, — покірно заговорила Алекс.
— От тільки хтось може помітити його обличчя, — прогарчав Кевін.
— Тобто твоє обличчя? — заперечила вона.
— У мене стає розуму не піднімати голови.
Деніел закотив очі.
— Я ховатимусь у вантажівці, якщо хочеш.
Кевін цілу безкінечну секунду оцінював їх обох.
— Ви дасте мені зосередитись?
— Ти про що? — спитала Алекс.
Кевін заплющився, немов сам себе заспокоюючи. Вдихнувши носом, глянув на Деніела.
— Ось мої вимоги, на яких ви долучитесь до цієї нудної стандартної розвідувальної операції. Ніхто й словом не прохопиться про те, що трапилося сьогодні вранці. Мене ніхто не примушуватиме згадувати про нудотні речі, свідком яких я сьогодні став. І не буде розмов, у яких є навіть натяк на ці нудотні речі. Це серйозна справа, і ви поводитиметеся відповідно. Згода?
У Деніела почервоніла шия. Вона була переконана, що зараз він нагадає про те, що якби Кевін, зламавши замок у замкнених дверях, не вдерся у кімнату посеред ночі, він би нічого не побачив. Але перш ніж Деніел зміг заперечити, Алекс відповіла:
— Згода. Поводимось винятково по-діловому.
Кевін, переводячи погляд з одного з них на іншого, зміряв їх знову очима. За мить він повернувся, щоб натиснути кнопку виклику.
Деніел поглянув на неї, немов питаючи: «Та невже?», а вона знизала плечима.
— Жодним чином! — скомандував Кевін, хоча досі стояв спиною до них.
— Що? — жалісливо спитав Деніел.
— Я відчуваю, що ви мовчки розмовляєте між собою. Припиніть.
Вони спокійно проїхали у пересічному на вигляд чорному седані. Вона не знала, чи це машина Вал, чи Кевінове придбання. Ніби не в стилі Вал, але, можливо, вона часом полюбляє їздити інкогніто. Алекс була задоволена, що в машині добре затемнені вікна. Вона почувалась не так на видноті, сидячи у своїй бейсбольній кепці, насунутій низько на обличчя, і споглядаючи переважно спляче місто. Вони виїхали рано, аби не втрапити у ранкові затори.
Кевін проїжджав крізь неблагополучний район — який, на думку Алекс, був би більш слушним для їхнього сховку. Він під’їхав до сховища, яке складалось переважно з величезних вантажних контейнерів. Охоронців не було, тільки клавіатура та важка металева брама із закрученим дротом, колючим, як лезо, нагорі. Кевін привіз їх на місце у закутку огородженої парковки й поставив авто за брудним помаранчевим контейнером.
Парковка видавалась порожньою, але Алекс ішла нежіночою ходою з опущеною головою аж до подвійних дверей, що розташовувались на передньому боці контейнера. Кевін наклацав складний цифровий шифр на квадратному замку за останнім словом техніки, а потім зняв його. Відчинивши двері, він жестом махнув їм заходити всередину.
Коли Кевін зачинив за ними розсувні двері, стало темно. Потім почулось низьке клацання, і світловий дріт уздовж стелі та підлоги ожив.
— А скільки в тебе взагалі є Печер Бетмена? — спитала Алекс.
— Кілька, там і тут, там, де, можливо, вони мені стануть у пригоді, — відповів Кевін. — Ця — мобільна, тому буде нам корисною.
Кевінів вантажний контейнер був напхом напханий, але по-компульсивному впорядкований. Як і в техаському сараї, тут усьому знайшлося місце.
Вішалки з одягом — насправді то виявились костюми — підпирали стіну обабіч вхідних подвійних дверей. Вона знала, що так зроблено навмисно: якщо хтось зазирне у відчинені двері контейнера, то побачить тільки одяг. Звичайній сторонній людині це ні про що не скаже. Пильніший спостерігач вважатиме дивним, що уніформа для всіх військових підрозділів висить укупі з робами механіків і кількома видами спеціальних уніформ різних комунальних підприємств; годі навіть згадувати кілька обдертих одежин вбрання безхатченка та низку темних костюмів, які відрізнялись від костюмів із крамниці готового одягу до дизайнерських. Із таким різноманіттям одягу людина може вписатись у будь-яку ситуацію.