Їй нічим було закріпити носа, тому деякий час вона муситиме дбати про своє обличчя. На щастя, вона спить на спині.
Обличчя стане проблемою. Неабиякою. Зараз вона не могла сходити в продуктову крамницю, щоб її там не помітили.
Зробивши все, що спало на думку, вона на десять хвилин лягла на розкладачку, збираючи сили, чи принаймні те, що від них лишилось. Завдяки зіллю вона досі почувалась сильною, але усвідомлювала, що її трохи покалічили. Їй доведеться мати справу з наслідками. Вона потребувала часу, щоб відпочити та зцілитись — часу, який ніхто не збирався їй давати.
Розділ 9
Вона вирішила розбудити Деніела. Щойно Бетмен отямиться, а це, напевно, станеться хвилин за п’ятнадцять, їм доведеться продовжити розмову, і не надто ввічливо. Вона хотіла отримати можливість пояснити — і вибачитись, — поки не почали лунати крики та погрози про смерть.
Вона перезапустила протоколи на комп’ютері.
Хімічна сполука в повітрі вже давно розсіялась, тому їй не треба було більше носити в наметі протигаз. Схопивши другий протигаз, вона запхнула обидві пари ременів собі за пасок, близько один до одного.
Спочатку вона підкотила штатив, до якого був підключений Деніел. Вона не хотіла, аби його було до чого-небудь підключено, коли він прокинеться. Досить з нього. Утім, судини у нього мали хороший вигляд. Йому легко було впорскувати розчин у ліктьову ямку на іншій руці. Вона сіла на протилежний бік столу, який опустила так низько, що здавалося, ніби він лежить на підлозі. Обхопивши руками коліна, вона чекала.
Він опритомнів поволі, кліпаючи через яскраве світло над головою. Рукою затулив очі, а потім прийшло усвідомлення. Він пильно поглянув на руку — не прив’язану, перемотану бинтом — і його очі забігали по яскравій кімнаті.
Він обачно повернувся до неї, ворушачи ногами під ковдрою, перевіряючи, чи не прикутий він і досі.
— Що зараз відбувається? — обережно спитав, досі неспроможний зосередити погляд.
— Я вірю тобі, і мені дуже прикро за те, що я тобі заподіяла.
Вона бачила, як він перетравлює почуте. Він обережно підвівся на лікоть, а потім загорнувся у ковдру, розуміючи, що голий. Чудно, як люди, які не мають стосунку до медицини, на це реагують; лікарів загалом оголеність не турбувала. Вона ставилася до оголеності достоту як і інші лікарі, але не визнала б цього. Слід було би вдягнути білий халат.
— Справді ти мені віриш? — спитав.
— Так, я знаю, що ти не той, за кого я тебе мала. Мене… збили з пантелику.
Він сів ближче, ледве посунувшись, чекаючи, поки щось заболить. Але він має добре почуватись — тільки втомлений від м’язових спазмів. І його стегно трохи нитиме, коли вийде місцева анестезія.
— Я… — повів він і завмер. — Що трапилось із твоїм обличчям?
— Це довго розповідати. Можна у чомусь зізнатись, до того як я про це розкажу?
Він мав стурбований вигляд. Через неї? Ні, неможливо.
— Гаразд, — погодився, вагаючись.
Послухай-но, Деніеле, те, що я тобі розповідала — правда. Я не люблю завдавати людям болю. Я вчиняю так лише тоді, коли інший варіант, як на мене, набагато жахливіший. Зі мною ще ніколи в житті не траплялось, щоб я нашкодила геть невинній людині. Ніколи. Не кожен, кого мене просили допитати, був зіпсованим, але вони всі принаймні були частиною схеми. Я вже давно усвідомила, що мій колишній бос опуститься майже до будь-чого, але я досі не вірю, щоб вони підставили мене, попросивши допитувати цілком безневинного.
Кілька секунд він розмірковував.
— Ти просиш у мене пробачення?
— Ні, я не прошу. Ніколи не попросила б. Але я просто хотіла, щоб ти знав. Я ніколи тебе не скривдила б, якби щиро не вірила, що це збереже людські життя. Мені дуже прикро.
— А що з наркобароном? Вірусом? — знервовано спитав він.
Вона насупилась.
— Я отримала деяку нову інформацію. Вочевидь, про де ла Фуентеса подбали.