Підійшовши, він ласкаво поклав руку їй на передпліччя. Запекло, вона тільки почала відчувати синці. Украй важкий буде день.
— Певна? — спитав він. — Нічого не принести?
— Чому ти зі мною такий ласкавий?
Він здивовано на неї поглянув.
— О, здається, я збагнув.
Нарешті, подумала вона. Бо вже починала думати, що зілля, яке вона дала йому під час викрадення, — «Іди за лідером» — наділене якоюсь постійною неврологічною дією, яку вона не помітила під час випробувань.
— Послухай, — мовила. — Після короткої розмови з Кевіном я зберу речі, а потім дам тобі ключі, щоб ти відімкнув кайдани на братові, щойно я буду в машині.
— Але куди ж ти поїдеш? Як лікуватимеш рани?
— Ти знову такий добрий зі мною, Деніеле.
— Даруй.
Вона знову засміялась. Наприкінці звук здригнувся, немов плач.
— Я не жартую, не треба тобі їхати просто зараз. Ти б поспала і отримала б медичну допомогу.
— Такого в порядку денному немає, — вона опустилася знову на стілець, сподіваючись, що він не повірить, якою напруженою та виснаженою вона почувається.
— Я хотів би з тобою ще поговорити, Алекс. Я й гадки не маю, що тепер робити. Якщо ти серйозно казала, що повертатись мені не можна… Я навіть не знаю, як мені починати про все це дбати.
— Я не жартувала. Мені прикро. Гадаю, брат пояснить тобі подробиці. Він, напевно, уміє переховуватись краще за мене.
Він поглянув на брата, який наполовину був одягнений у вбрання Бетмена, із ваганням. — Гадаєш?
— А ти хіба не згоден, Кевіне? — вона була певна, що той вже щонайменше кілька хвилин не спить.
Деніел упав на загорнені в ковдру коліна перед братом.
— Кев?
Поволі, зітхаючи, Кевін повернув голову, щоб поглянути на брата.
— Здоров, Денні.
Деніел нахилився, а потім незграбно обійняв брата. Кевін вільною рукою поплескав Деніела по руці.
— Навіщо, Кев, навіщо? — спитав він, Кевінове волосся заглушало його голос.
— Я хотів, щоб ти був у безпеці, малий. Щоб тобі не загрожували такі люди, — і він додав кілька неприємних епітетів про неї; кожне з цих слів окремо вона вже чула, але їх поєднання лунало досить незвично.
Деніел відсахнувся, а потім узяв братове обличчя в долоні.
— Не кажи так.
— Ти знущаєшся? Ця психопатка тебе катувала.
— Недовго й насправді вона таке робила, бо…
— А ти ще й її виправдовуєш… більше фантазії.
Деніел знову його ляснув. Несильно, але Кевін був не в гуморі, щоб гратись. Схопивши Деніела за руку, він неприємно її вивернув. Підтягнувши праве коліно під себе, він намагався сповзти зі столу. Заблоковані коліщата заскиглили, посунувшись по підлозі, і металева плита посунулась на кілька сантиметрів.
Вона широко розплющилась. Стіл важив кілограмів чотириста. Вона відсунула стілець назад.
Деніел боровся вільною рукою, намагаючись звільнитись із братової хватки.
— Я знову отрую тебе газом, якщо ти його не відпустиш, — пообіцяла вона Кевінові. — Погана новина в тому, що мої сполуки справді мають кілька побічних ефектів. При одній дозі вони вбивають лише малий відсоток твого мозку, але здатні накопичуватися з часом.
Відпустивши братову руку, Кевін кинув оком на неї, а потім зосередив погляд на братові.
— Послухай мене, Денні, — прошипів він, — ти більший за неї. Добудь ключі, щоб мене звільнити.
Раптом обличчя у нього скам’яніло, стало буряково-червоним, а судини на чолі почали пульсувати з кожним вимовленим словом.
— Де мій пес? — загарчав він на неї.
Стіл знову посунувся підлогою на кілька сантиметрів.
— Спить у коморі, — вона насилу втримувала голос рівним. — Він важить менше за тебе. Газ довше вивітрюватиметься.
Деніел тер зап’ястки, спантеличений.
— Який ще пес?
— Якщо він не на сто відсотків… — погрожував Кевін.
— Із твоїм собакою все буде гаразд. А зараз маю поставити тобі кілька запитань. — Деніел поглянув на неї шаленими очима.
— Що?
Поглянувши на нього, вона похитала головою.
— Нічого такого. Просто обмін інформацією, — вона знову заговорила до Кевіна. — Чи можемо ми спокійно поговорити кілька хвилин, будь ласка? І я заберуся з твого життя.
— Помрій, психічко. У нас незавершені справи.
Її брови насупились над блискучими чорними очима.
— Отже, можливо, ми поговоримо кілька хвилин, перш ніж я введу тебе в медичну кому?
— І чому я маю тобі допомагати?
— Бо це стосується безпеки твого брата, а я бачу, що тобі вона небайдужа.
— Це ти втягнула Денні в це…