— Агов, — запротестував Деніел.
— Не ображайся, Денні, але ти настільки ж небезпечний, як плетені шкарпетки.
Деніел роззявив рота, щоб відповісти, але його перервало голосне завивання з комори. За виттям одразу потому почулось рикання і нетривалий різкий гавкіт, а потім — пронизливе шкряботіння у дерев’яні двері.
Вона зраділа, що вжила додаткових заходів, аби убезпечитись від вовка.
— Він засмутився, — звинуватив її Кевін.
— У пса все добре. Там є туалет, він навіть не страждатиме на зневоднення.
Кевін тільки бровами повів, не так збентежений твариною, як вона сподівалась. Шкрябання та ричання не вгамовувалось.
— Ти справді із псом прийшов? — спитав Деніел.
— Він радше мій партнер, — Кевін поглянув на неї. — Отже, що тепер? Їхній план провалився.
— Ледве.
Він усміхнувся.
— Можемо провести ще один раунд.
— Хай як би я не хотіла впорснути тобі в організм кілька сумішей, я не дам їм такої радості.
— Слушно.
Невпинно пес дряпався та завивав протягом усього часу розмови. Її вже почало це дратувати.
— Але в мене план є.
Кевін закотив очі.
— Закладаюсь, у тебе завжди є план, чи не так, куценька?
Вона вшанувала його порожнім поглядом. — Я не можу покладатись на м’язи, тож покладаюсь на мозок. А в тебе, схоже, є протилежна проблема.
Він зі знущанням засміявся.
— Ммм, Кеве, — встряв Деніел. — Я хотів би зазначити, що тебе прикуто до землі.
— Закрий пельку, Денні.
— Прошу, хлопчики, можна забрати ще хвильку вашого часу? — вона почекала, поки вони обоє на неї поглянуть. — Ось план: я напишу колишньому босові імейл. Скажу, що дізналася правду, і ви обидва вийдете з гри. Я не люблю маніпулювання, справді. Якщо він знову якось зі мною спробує контактувати, я особисто навідаю комору на його кухні.
— Ти прагнеш перемоги? — спитав Кевін. — Облиш!
— Прикутий до підлоги, — пробурмотів Деніел собі під носа.
— Це подарунок, — огризнулась вона. — Ти знову обернешся на мерця. І ніхто не шукатиме ані одного з вас, ані іншого.
Цинічний вираз на обличчі Кевіна зник. На мить їхня схожість як близнят стала більш помітною.
Через собаче виття здавалось, що в сусідній кімнаті завиває дробильня для дерева. Вона, певна річ, не збиралась дозволяти йому вештатись навколо, щоб зберегти безпеку, але, як видається, наразі вибору немає.
— А навіщо тобі таке для нас робити? — спитав Кевін.
— Я для Деніела це роблю. Я йому винна. Я мала б бути кмітливішою. Я не мала ковтати принаду.
Зараз усе було цілком очевидним: те, як вона прослизнула повз їхнє спостереження, адже жодного спостереження за нею не було взагалі. Як легко їй було схопити Деніела — бо ніхто не намагався її спинити. Незграбна спроба влаштувати їй дедлайн, давши вдосталь часу для того, щоб діяти. Це її спантеличувало.
— А що буде з тобою? — тихо спитав Деніел. Через собачий гавкіт їй майже довелося читати його запитання по губах.
— Я ще не вирішила.
З цієї вправи у легковірності вона навчилась дечого, чого, можливо, вони б не хотіли, щоб вона знала.
Не буде жодних гелікоптерів чи загонів із ліквідації. Карстен — єдине прізвище, про яке вона наразі може говорити упевнено, — і будь-хто, хто прагнув її смерті, послав самотнього найманця-убивцю через те, що це єдине, що в них є. Її ворогів змусили до несамовитої співпраці, і вона знала, що не через те, що у відділі бракувало ресурсів. А лише тому, що про неї не знав широкий загал. А Карстен і хай хто ще, хто були його поплічники, не могли дозволити, щоб про неї всі дізнались.
Вона припустила, побачивши некролог Джуліани Фортіс та прочитавши про кремацію, що всі, хто мав до цього відношення, знали про обман. А що, як це були лише кілька головних дійових осіб? Що, як Карстен пообіцяв своїм керівникам, що роботу буде виконано, але побоявся потім визнати, що промахнувся з першим ударом?
Чи — і це революційна думка — справді більшість у відділі вірили, що в лабораторії сталося звичайне нещастя? І вони з Барнабі, змішавши у пробірках щось не те, разом врізали дуба. Що, як керівники Карстена не хотіли її смерті? А прагнули лише ті кілька дійових осіб, які тепер не полишали спроб доробити справу, не афішуючи? Це б усе змінило.
Годилось. Збігалось із фактами.
Вона стала почуватися сильнішою.
Ті, хто влаштували їй смерть, боялися її знання, але ніколи не боялись її. Можливо, час це змінити?
Пролунав раптовий оглушливий шум — вибухнувши, дерево розліталось на друзки. А потім люте гарчання почулося набагато ближче.