Її губи розтяглись у ледве помітну усмішку.
— О, певна річ.
Краєм ока вона помітила, як Деніел судорожно здригнувся.
Пес затих, але досі стояв нашорошено прямо під нею. Він ніби був спантеличений тим, що його хазяїн так спокійно розмовляє з його жертвою.
— Агов, я знаю, хто ти така, — мовив він несподівано. — Так, мала. До мене дійшла чутка про тебе. Перебільшена. Кажуть, ти ніколи не хибила. Дісталась вершин успіху.
— Вона не перебільшена.
Вираз його обличчя був скептичний.
— Ти працювала зі стариганом, Схибленим Ученим, отаке йому дали прізвисько. В Агенції тебе нарекли Олеандром. Направду, я спочатку сам не склав усе докупи, бо чув, що ви обидва загинули в якомусь нещасті в лабораторії. І ще я завжди гадав, що олеандр гарний.
Деніел хотів був щось сказати, але вона перебила його.
— Олеандр? Який жах!
— Га?
— Квітка? — буркнула сама до себе. — Вона ж така пасивна. Отрута не труїть. Це просто інертна дійова речовина.
— А як у відділі тебе називали?
— Аптекарем. А доктор Барнабі не був схибленим ученим. Він був генієм.
— Хоч круть-верть, хоч верть-круть, — мовив Кевін.
— І знову про перемир’я, про яке я вже згадував, — устряв Деніел.
Судячи з того, як він глянув на її кисті та передпліччя, вона сподівалася, що він збагнув, як їй боляче.
— Алекс віддасть мені ключі, а ти, Кевіне, накажеш Ейнштейну облишити її. Коли я вирішу, що все під контролем, я відпущу тебе, Алекс. Ти довіряєш мені?
Він дивився на неї своїми широко розплющеними світло-карими очима, поки Кевін захлинався від невимовної люті.
— Ключі у лівій передній кишені в моїх джинсах. Я передала б, але якщо заберу руку — впаду.
— Стережися, вона нападе на тебе!
Утім, здавалось, що Деніел братового попередження навіть не почув.
Залізши на стілець, він був навіть дістався вище, ніж вона висіла. Йому навіть довелось впертися спиною у пінопластову стелю. Одну руку він поклав їй на спину, підтримуючи її, і іншою обережно добув ключа з кишені.
— Вибачте, що мій брат такий незграбний у спілкуванні, він такий від народження, — прошепотів він.
— Ану не вибачайся за мене, йолопе! — загорлав Кевін.
Деніел їй усміхнувся, узяв ключі й зійшов униз. Вона фактично погоджувалась із Кевіном. Як міг Деніел так з нею поводитись? Де його цілком природна зневага? Де його притаманне людям прагнення помститись?
— Ключі в мене, Кев. Маєш шворку для пса?
— Шворка? Ейнштейну не потрібна шворка!
— То що пропонуєш?
Кевін жовчно глянув на нього.
— Добре. Я хотів би особисто її прикінчити.
Він свиснув псу: «Вільно, Ейнштейне!».
Пес, який тривожно йшов за Деніелом, коли той наближався до Алекс, тепер покірно пішов до хазяїнової голови, спокійно сів, висолопивши язика й немов усміхаючись. Занадто зубастою усмішкою!
— Відпусти мене.
— Спочатку дами, — залізши на стілець, Деніел подав їй руку. — Допомогти?
— Схоже, я її вже отримала, — вона опустила ноги на стіл, розім’яла руки, намагаючись дотягнутись до пальців на ногах. Як вона сюди залізла? Утомлені руки зіскочили.
— Отак, — Деніел, схопивши Алекс за стан, коли вона падала, поставив її на ноги, однією на стіл, а іншою зачепивши посередині за тацю з інструментами.
Ковдра на ньому послабилась, тож він хутко її вхопив і затягнув щільніше.
— Не йму віри, — бурмотів Кевін.
Алекс стояла, пильно спостерігаючи за псом.
— Якщо він спробує, — пробурмотів до неї Деніел, — я відверну його увагу. Мене собаки люблять.
— Ейнштейн не дурний, — гаркнув Кевін.
— Краще нам цього не знати. Тепер твоя черга, — він зліз зі стільця і сів навпочіпки біля Кевіна.
Алекс сповзла зі столу якомога тихіше, однією рукою тягнучись до клавіатури. Пес не відреагував; він спостерігав, як Деніел звільняє хазяїна. Вона відкрила системні налаштування. Дисплей був не єдиним способом випустити снодійний газ, і обидва протигази досі були в неї.
Але вона знала, що це тільки все ускладнить. Вона мала довіряти Деніелові в тому, що він наразі впорається з Кевіном. Вона опустилась на стілець.
Деніел почав із ноги й довго вовтузився, адже однією рукою притримував ковдру.
— Просто віддай. Я сам, — мовив Кевін.
— Терпи.
Кевін голосно й розсерджено фуркнув.
Коли ключ повернувся у замку, Кевін ураз зіскочив на рівні ноги, згинаючи за спиною прикуту руку. Вирвавши ключі з руки Деніела, він звільнив руку менш ніж за секунду. Він височів, розминаючи шию та плечові м’язи. Уривки костюма Бетмена, що звисали на тулубі, поспадали, як авангардистська спідниця. Пес сторожко стояв на ногах.