Вона лише могла сподіватись, що власників спантеличать та розсердять руйнування, але вони навіть не підозрюватимуть, що тут трапилося щось бридке. Звісно, можливо, вони повідомлять про зруйновану нерухомість владі, але місцева поліція не дійде жодних висновків, ґрунтуючись на цьому безладі. Допоки у доповіді не пролунають певні слова, ніхто в уряді не має підстав нічого запідозрити. Вона була переконана, що на сайті оренди житла «Ейрбіенбі» були значно цікавіші історії про знищення нерухомості, ніж ця.
Біля дверей у спальне приміщення вона тільки похитала головою. Собака чи то прогриз, чи то видряпав дірку заввишки понад шістдесят сантиметрів і сантиметрів тридцять завширшки просто посередині важких дерев’яних дверей. Добре, що хоч він перескочив машину, а не прогриз крізь неї собі шлях.
Вона вже закінчувала завантажувати речі в багажник, коли повернувся Деніел.
— Файні капрі, — прокоментував Кевін, змотуючи дріт із гака для захоплення в акуратну спіраль.
Алекс стало цікаво, чи лазив він на дах, щоб забрати його і, якщо справді подерся, чому вона нічого не помітила.
Штани в Деніела й справді сягали лише до половини литки. Бавовняна сорочка була завеликою на кілька розмірів, а рукави, мабуть, теж були закороткі, тому він закотив їх до ліктів.
— Якби в мене була хоча б половина гідрокостюма, — зітхнув Деніел, — я був би готовий вийти у світ.
Кевін гмикнув.
— У мене був би цілий гідрокостюм, якби психічка не була такою збоченою.
— Не лести собі, я шукала зброю.
Деніел помітив, що вона зачиняє багажник.
— Ти вже їдеш?
— Так, маю поїхати кудись у безпечне місце, щоб поспати.
Вона, мабуть, мала дуже виснажений вигляд, тож її пояснення видавалось трохи недоречним.
— Я поміркував і… — озвався Деніел, потім завагався.
Кевін, збентежившись, відірвав очі від рушниці.
— Про що ти поміркував? — спитав Кевін підозріливим тоном.
— Я розмірковував про скорпіонів у банці. Алекс сказала, що існує всього два ймовірних підсумки: або один убиває іншого, або гинуть обидва. От мені й спало на думку, що, мабуть, ті, хто прагнули вашої смерті, міркували так само.
— І?
— Але є й третій варіант, — додала вона, збагнувши, до чого веде Деніел. — Скорпіони розповзуться. Такого вони не сподіватимуться. І тому ти, Деніеле, будеш у безпеці.
— Але є й четвертий варіант, — мовив Деніел. — Я про нього розмірковував.
Кевін нахилив голову набік. Очевидно, він нічого не допетрав. А вона збагнула за мить до того, як Деніел вимовив ці слова.
— А що, як скорпіони об’єднають зусилля?
Вона прикусила губи, потім розтулила, зачепивши тріщину на губі.
Кевін простогнав:
— Припини плутатись під ногами, Денні.
— Я не жартую. Вони й близько такого не сподіватимуться. І ми в удвічі більшій безпеці, адже обидва небезпечні створіння у нашій команді.
— Не буде такого.
Вона підійшла до нього.
— Слушна думка, Деніеле, але, гадаю, деякі особисті проблеми, можливо, буде занадто важко подолати.
— Кев не такий уже й поганий. Ти звикнеш до нього.
— Це я непоганий? — Кевін фуркнув, дивлячись крізь приціл.
Деніел поглянув просто на неї.
— Ти розмірковуєш, чи не повернутись, хіба ні? Що ти казала про те, що навідаєш комору?
Недалекоглядно для цивільного!
— Я над цим розмірковую.
Тепер Кевінова увага цілком була прикута до них.
— Контрудар?
— Можливо, спрацює? — мовила вона. — Є певна модель… і, розглянувши її, я розумію, що, можливо, насправді про мене знає не так багато людей. Тому вони аж так далеко зайшли, прагнучи мати шанси 50 на 50, аби виманити мене. Гадаю, мене тримають у таємниці, тож якщо я зможу позбавитися тих, хто цей секрет знає… тоді більше ніхто мене не шукатиме.
— Цікаво, чи можна сказати те ж саме про мене? — розмірковуючи, промовив Кевін. — Якщо вони покладаються на це, щоб дістатись до мене, то, гадаєш, моє існування також утаємничене?
— Цілком логічно.
— Як ти дізнаєшся, хто знає цю таємницю?
— Якщо я перебуватиму у Вашингтоні, коли перешлю свої нотатки Карстену, то зможу підглянути, хто по них прийде. Якщо мене тримають у секреті, то вони не зможуть зробити цього в офісі.