Цього разу огорожі не було. Обвалений хлів, посірілий від сонця, стояв майже за сорок п’ять метрів від шляху, і здавалось, ніби він перебуває вже на схилі дуже тривалого життя, тільки й чекаючи, щоб слушна погода витягнула його зі злиденного існування. Протягом свого стрімкого туру зі штату Арканзас в Оклахому вона бачила безліч таких споруд.
Він і близько не був таким чудовим, як її корівник.
Кевін повернув просто до хліву, їдучи просто по траві; вона не бачила жодного битого шляху чи путівця.
Вона чекала у машині, що рухалась, а він тим часом вистрибнув, щоб відімкнути масивний стародавній висячий замок і розчинити двері. Знадвору, у яскравому світлі чистого, безхмарного неба, неможливо було розгледіти щось усередині темного приміщення. Він швидко повернувся, щоб завести машину в пітьму.
Цього разу інтер’єр відповідав зовнішньому виглядові. Тьмяне світло просотувалось крізь щілини між дошками у стінах хліва, щоб освітити купи заіржавілого фермерського знаряддя, майже цілий іржавий трактор, корпуси кількох старих авто та великий сніп брудного сіна в кутку, напіввкритого брезентом. Нічого, вартого крадіжки чи хоча б ближчого розгляду. Якби хтось завдав собі клопоту сюди вдертися, єдиною цінною знайденою тут річчю була б тінь.
Коли двигун заглухнув, їй здалося, що вона може розчути, як шумить річка. Вони були лише за кілька сотень метрів від неї.
— Згодиться, — мовила вона, — я складу речі в кутку, а ви можете взяти цю машину, повертаючись назад.
— Слухаюсь!
Склала одна на одну чотири прямокутні спортивні сумки в темну щілину, яку лише частково було видно за купою вкритих брудним павутинням колод.
Кевін вовтузився біля купи почорнілого залізяччя, можливо, шматків якогось іншого трактора, і приніс шматок подертого старого брезенту, яким накрив її сумки.
— Добре доповнив, — схвально озвалась вона.
— Головне — красиво подати.
— Мабуть, у тебе досі руки не дійшли до ремонту цього хліва, — прокоментував Деніел, поклавши руку на найближчий до них автомобільний каркас.
— А мені ніби й подобається так, як є, — відповів Кевін. — Нумо, я зроблю тобі екскурсію. Про всяк випадок, якщо тобі знадобиться щось, коли мене не буде. Але тобі не знадобиться. Та все одно.
Вона замислено кивнула:
— Надмірна підготовка — ключ до успіху. Це для мене наче мантра.
— Тоді тобі це припаде до душі, — відповів Кевін.
Підійшовши до половини, що залишилась від трактора, схилився й почав вовтузитися з гайками посередині спущеної шини.
— За диском колеса є клавіатура, — він заговорив до Деніела. — Код — наш день народження. Не надто вигадливо, але я хотів, аби ти легко запам’ятав. На зовнішніх дверях та сама комбінація.
За секунду вся передня частина шини була вивернута навиворіт. Вона була не ґумова, а з чогось цупкішого та світлішого й рухалась на шарнірах, а всередині — цілий арсенал.
— О, так, — видихнула вона, — Бет-печера, лігво Бетмена.
Вона враз помітила ще один «СІГ Сауер», такий самий, який вона нещодавно поцупила у нього. Два йому й справді не потрібні.
Кевін спантеличено поглянув на неї:
— Бетмен зброєю не користується.
— Пусте.
Деніел оглядав петлі на потаємних дверцятах.
— Дуже винахідливо. Це Арні вигадав?
— Ні. Я. Дякую.
— Я й гадки не мав, що в тебе золоті руки. І коли в тебе вистачило часу на це, ти ж наче робив переворот у наркокартелях тощо?
— У перерві між завданнями. Я не можу сидіти без діла, бо збожеволію.
Закривши фальшиву шину, він показав на каркас з авто, де раніше стояв Деніел.
— Підніми кришку на акумуляторі та введи той самий код. — Там рушниці, а в наступному лежать ракетна установка та гранати.
Деніел розсміявся, а потім помітив братів вираз обличчя.
— Стривай, ти не жартуєш?
— Вона любить до всього готуватись. А я люблю бути вкрай добре озброєним. Гаразд, це я не дуже добре заховав, та мені така штукенція, можливо, невдовзі знадобиться.