Він усміхнувся, а потім знову посерйознішав:
— Чи хтось спалить свічки за тобою?
— Власне, не лишилось нікого, кому б було до цього діло. Можливо, якби Барнабі вижив, він би запалив за мене свічку. Я кілька разів ставила за нього у соборах. Я не католичка, але мені не спало на думку іншого місця, де б я могла зробити це, не привертаючи уваги. Я знаю, що Барнабі немає поруч, і йому байдуже, але мені потрібне було щось таке. Відпустити, оплакати абощо.
Мовчання.
— А ти любила його?
— Так. Окрім моєї роботи, — а ти бачив, якою затишною та теплою вона є, — він був усім, що в мене було.
Деніел кивнув.
— Що ж, мені вже не до сміху.
— Мабуть, ми потребували цього звіряння. А тепер можемо знову поринути у свою постійну депресію за розкладом.
— Чудово, як на мене.
— Агов, Мо та Кьорлі — гукнув Кевін знадвору. — Чи ви готові знов стати до праці, чи хочете погоготіти, як школярки, ще трохи?
— Мабуть, погиготіти, — озвався Деніел.
І вона не втрималась — тихо засміялась.
Деніел ласкаво затулив її набряклого рота рукою.
— Зараз таке не на часі. Краще ходімо, гляньмо, що там за роботу треба зробити.
Розділ 13
У Кевіна просто за хлівом розташовувався стрілецький полігон, що виходив на річку. Алекс із підозрою дивилась на нього, але мусила визнати, що поодинокі постріли у сільській місцевості в Техасі можуть привернути уваги менше, ніж будь-де у світі.
— Коли ти востаннє тримав у руці зброю? — спитав він Деніела.
— Хмм… мабуть, ще з татом.
— Невже? — Кевін важко зітхнув. — Отже, єдине, на що можемо сподіватись, що ти пригадаєш хоча б щось.
Він виніс оберемок різноманітної зброї і виклав її на тюку сіна. На різній відстані від них розташовувались такі ж тюки сіна, до яких було прикріплено чорні силуети людей. Деякі відстояли так далеко, що вона ледве їх вирізняла.
— Ми могли б розпочати з револьверів, проте я хочу, аби ти спробував стріляти з рушниць. Найкращий спосіб не бути підстреленим — стріляти дуже-дуже з великої відстані. Якщо зможу, я утримуватиму тебе якнайдалі від перестрілки сам на сам.
— Ці геть не схожі на ті рушниці, з яких я коли-небудь стріляв, — мовив Деніел.
— Це снайперські. Ця, МакМіллан, — поплескав долонею по гвинтівці, що висіла в нього через плече, — тримає рекорд смертельного пострілу з найдовшої відстані: більш ніж за півтора кілометра.
Деніел здивовано витріщив очі.
— Як ти впізнаєш із такої відстані того, у кого маєш поцілити?
— Завдяки радіолокаційній спостережній станції. Утім, не переймайся цим. Тобі не доведеться вчитися стріляти так далеко. Я тільки хочу, щоб ти сидів високо й відстрелював людей, якщо до цього дійде.
— Я й гадки не маю, чи здатен насправді застрелити людину.
Тепер уже була черга Кевіна здивуватись.
— То ти б краще дізнався. Бо якщо ти не стрілятимеш, та людина, безперечно, цим скористається.
Деніел, схоже, збирався сперечатись, але Кевін відкинув дрібну суперечку.
— Послухай-но, давай просто перевіримо, чи вмієш ти стріляти.
Потому, як Кевін нагадав основи, стало очевидним, що Деніел пам’ятає вдосталь. Він узяв до рук рушницю набагато легше, ніж будь-коли була здатна Алекс, беручи до рук зброю. У нього це, певна річ, від природи, а вона так і не набула в цьому безумовних навичок.
Коли відстріляли достатньо раундів, аби її більше не лякали звуки пострілів, вона здійняла «СІГ Сауер».
— Агов, ти не заперечуєш, щоб я випробувала його на ближчих цілях?
— Добре, — відповів Кевін, не відводячи очей від братової прицільної лінії. — Долучайся до нашої вечірки.
СІГ був важчим за ППК і мав більшу віддачу, але в певному сенсі це було приємно. Потужно. Їй довелося відстріляти кілька раундів, щоб звикнути до прицілу, і згодом вона стала стріляти з нього так само влучно, як і з власної зброї. Їй здавалось, що цього разу вона впорається краще. Можливо, вона матиме добру практику протягом свого перебування тут. Вона не надто вдавалася в такі речі.
Коли Кевін завершив заняття зі стрільби, сонце вже стояло майже на вечірньому прузі. Жовта трава набула темно-червоної барви, немов і справді сонце торкалось її на небосхилі, підпалюючи всю суху стерню вогнем.
Неохоче вона поклала СІГ до решти зброї. Не те, щоб вона коду не знала. Вона могла заховати трішки, коли в Кевіна закінчиться вечірка.
— Отже, Денні, приємно бачити, що ти досі петраєш… і що мій талант не випадкове щастя. Мама з татом передали нам трішки крутих генів, — говорив Кевін, поки вони поверталися до маєтку.