Рука на її талії не ворушилась — надто непорушна, немов завмерла на місці.
— Єдиною людиною, яка знаходилася зі мною в кімнаті для допитів, окрім допитуваного, був Барнабі. Спочатку він проводив допит. Попервах він мене налякав, але згодом виявилось, що він дуже добра людина… Ми переважно проводили час у лабораторії, створюючи та вдосконалюючи нові препарати. Справжні допити становили приблизно п’ять відсотків від нашої роботи, — вона глибоко вдихнула. — Але часом, коли траплялася криза, ми мусили проводити кілька допитів одночасно, бо швидкість завжди була вкрай важливою. Я мала навчитись працювати самостійно. Я не хотіла цього робити, але усвідомлювала, що так має бути. І виконувати це було не настільки важко, як я спочатку гадала. Найважче було усвідомити, як добре я на цьому знаюсь. І сама цього боялась. Насправді завжди боюсь.
Вона в цьому зізнавалась лише Барнабі. Він сказав, щоб вона не хвилювалась, адже просто є однією з тих, хто досягає успіху в усьому, за що береться. Старанна трудівниця.
Алекс прокашляла несподівану грудку в горлі.
— Але я досягала результатів, я врятувала безліч життів. І я ніколи нікого не вбила — принаймні, поки працювала на уряд, — тепер і вона вдивлялась у морок. Не хотіла бачити, як він відреагує. — Мене завжди цікавило, чи цього вдосталь, щоб не ставити мене в один ряд із монстром.
Утім, вона була майже впевнена, що відповідь буде заперечною.
— Гм, — тільки низький, протяжний звук десь углибині нього в горлянці.
Вона не зводила очей з темряви, не бачачи перед собою нічого. Вона ніколи не намагалась пояснити свій вибір — низку доміно, що вишикувались, зробивши її тією, ким вона є зараз, а не іншою людиною. І їй здавалось, що вона не досягла успіху.
А потім він тихо засміявся собі під ніс.
І тільки тепер вона здивовано озирнулась.
Його губи скривились у невільній напівусмішці.
— Я готувався до чогось справді бентежного, але твоя розповідь здається набагато слушною, ніж я сподівався.
Вона насупилась. Її ситуація йому видається слушною?
У нього забурчало в животі. Він раптом розсміявся, і разом зі сміхом напруження цієї миті ніби розчинилось.
— А Кевін тебе не годував? — спитала вона. — У цій оселі, мабуть, самообслуговування.
— Не завадило б попоїсти, — погодився він.
Вона відвела його до морозильної камери, намагаючись приховати свій подив через те, що він ніби не змінив до неї свого ставлення. Відчувала, що розповідати все те уголос небезпечно. Утім, гадала вона, він уже бачив найгіршу частину її роботи, пізнавши її у найжорстокіший спосіб, який тільки можливий. Після такого її пояснення вже були дрібницею.
Хай яким голодним був Деніел, знайдені харчі його не порадували. Він, як і вона, обрав піцу, нарікаючи на нестатки на кухні в Кевіна, які, судячи з почутого нею, тривали повсякчас. Розмова текла легко, немов вона для нього була пересічною людиною.
— Гадки не маю, звідки він добуває свою шалену енергію, — мовив Деніел, — якщо їсть тільки такі харчі.
— Арні теж, здається, кепський кухар. До речі, де він подівся?
— Він завалився спати ще до того, як Кев поїхав. Певно, рання пташка. Гадаю, його кімната отам, — Деніел показав у протилежний від сходів бік.
— Дивак він, як гадаєш?
— Ти про те, що він мовчазний? Гадаю, це лише зміцнює їхні з Кевіном стосунки. Адже треба вміти терпіти невпинні балачки іншої людини, яка ніколи не стуляє рота, коли ти товаришуєш із Кев. Для твоїх власних слів місця немає.
Вона фуркнула.
Під піцою лежало морозиво.
— Хочеш? — спитав він.
Вона хотіла, тому вони почали шукати приладдя та креманки. Деніел і справді знайшов ложку для морозива та чайні ложечки, але довелося накладати морозиво в кавові чашки. Спостерігаючи за тим, як він видобуває морозиво з картонної упаковки, вона дещо збагнула.
— Ти шульга?
— Е-е-е… так.
— Я гадала, що Кевін правша, але якщо ви ідентичні близнюки, отже…
— Зазвичай, — повів Деніел, передаючи їй першу чашку. Морозиво було ванільне, не першокласне, але вона зараз була рада будь-чому солодкому. — Власне, ми є особливим випадком. Нас називають дзеркальними близнюками. Майже двадцять відсотків ідентичних близнюків, які народжуються, коли одна яйцеклітина пізно розщеплюється навпіл, як кажуть, розвиваються як протилежності один одного. Тому ми маємо не тотожні обличчя, якщо не розглядати нас як відображення один одного. Але то неістотно, особливо для Кевіна.