Із задоволенням поглинаючи перший шматок морозива, він усміхнувся:
— З іншого боку, я матиму проблеми, якщо колись мені знадобиться пересадка органа. Усі мої органи розташовано дзеркально, тому дещо замінити було б важко, хіба що лікарі знайдуть донора з-поміж інших дзеркальних близнюків, та ще й поталанить із генетичним збігом. Іншими словами, сподіваймося, шо мені ніколи не знадобиться нова печінка.
Він з’їв іще трохи морозива.
— Як на мене, більше сенсу було б, коли б це у Кевіна все було навпаки.
Вони розсміялись обоє, але значно спокійніше, ніж до цього. Схоже, істерія в їхніх відносинах минулася.
Деніел, добувши аркуш паперу з кишені, прочитав і передав їй.
На папірці великими літерами написано: ПРОТОКОЛ УТЕЧІ.
— Гадаєш, щось трапиться, якщо промовити вголос? — поцікавилась вона.
— Гадаю, що так. Я будь-чому ладен повірити, побачивши його таємне лігво.
— Кевінові справді потрібно когось найняти, аби той вигадав кращі назви для його команд. На цьому він не дуже знається.
— Мабуть, тепер це моя справа, — зітхнув Деніел. — Я справді люблю собак. Можливо, весело буде.
— Це ж також певною мірою викладання, хіба ні?
— Якщо Кев дозволить мені взагалі що-небудь, — насупився він. Цікаво, він дійсно вбачає в мені лише прибиральника у хліві? Це на нього схоже… — і знову зітхнув. — Принаймні, усі учні ніби досить тямущі. Гадаєш, я навчу їх грати у волейбол?
— Ну… гадаю, так. Вони, як видається, чимало вміють.
— Непогано було б, га?
— Так, — відповіла вона впевнено. А подумки назвала себе брехухою.
Розділ 14
Найперше, що вона відчула, ледь прокинувшись, — біль. Безтямність дозволила їй відпочити від болю, і через це нетривале полегшення пробудження стало навіть боліснішим, ніж завжди.
У кімнаті було темно хоч в око стрель. Їй здалося, що десь за коробками є вікно, але, мабуть, його запнули темним екраном. Кевінові не сподобалося б, якби забагато вікон уночі світилось. Краще, якщо будинок видаватиметься обжитим лише частково. Місцеві гадали, що Арні тут — єдиний мешканець.
Вона скотилася з розкладачки, застогнавши, коли вдарилась об підлогу лівим плечем і стегном, а потім намацала вимикача. Розчистила широкий прохід від розкладачки до дверей, щоб не додавати собі забиття, ходячи навпомацки в темряві. Щойно увімкнувши світло, вона роз’єднала дроти й зняла протигаз. З огляду на те, що в будинку перебували люди, яких вона не хотіла вбивати, усе ж заповнила герметичну касету газом, що знетямлює.
Коридор стояв порожній, двері у ванну кімнату — розчинені. На решітці висів один мокрий рушник, отже, Деніел уже прокинувся. І не дивно. Вона лягла спати пізненько, складаючи перелік спогадів, поринаючи у відчай, навіть коли продовжувала друкувати, сумніваючись у тому, що зуміє за тиждень згадати, як розшифровуються її закодовані записи. Записуючи, вона помітила безліч секретів, вартих того, щоб за них позбавити життя, але жодного особливого для неї чи Барнабі. Були б іще жертви, якби котрась із цих таємниць була коренем проблеми. З огляду на те, що вона чула в новинах, після їхньої з Барнабі смерті не пролунало жодного знайомого їй імені. Принаймні, публічно.
Намиливши голову шампунем, вона розмірковувала, як звузити часові рамки. Зазвичай їй найкреативніше міркувалось у душі.
Барнабі завжди був параноїком, але почав поводитися, як параноїк, лише за два роки до смерті. Вона пригадала розмову з ним, коли вперше усвідомила, що насправді є в небезпеці. Це було пізньої осені, майже в день Подяки. Якщо це не було випадковістю, то, певно, було щось, що спричинило таку реакцію Барнабі. Не будучи впевненою щодо точного часу, вона досить упевнена в тому, яким був допит, що відбувся одразу після змін, коли їх з усіх боків оточив новий стрес і відчай. Тому ці випадки можна викреслити. І вона пригадувала всі свої справи за перший рік роботи, коли все було страшенно нове та недоладне; ці справи теж можна відкинути. Залишалось розсортувати три роки роботи та два ядерні жахіття, але вона тішилась, що має хоч якісь засоби обмеження.
Їй подобались пухкі рушники, яких у ванній було безліч, адже Кевін, певно, тішився тим затишком, який зміг створити. Чи, можливо, то Арні полюбляв усе м’якеньке. Хай хоч хто з них, але ванну кімнату було напхано усіляким туалетним приладдям, яке зазвичай є у готелях, хіба тільки в пляшечках великого розміру. У душовій стояв шампунь і кондиціонер. Зубна паста, лосьйон, засіб для полоскання зубів — усе це було виставлено на поличці. Вражає!