— Ану згадай, перш ніж усе стало… дивним. Ти пообіцяла, що якщо ти мені ще подобатимешся після вечері разом…
Він дивився на неї, звівши брову, чекаючи, поки вона відновить події у пам’яті.
Ой! Він про розмову в потягу метро. Її ошелешило, що він так легко про все говорив. То була остання мить, коли його життя було цілком нормальним. Остання мить, перш ніж усе в нього вкрали. І хоча вона не була творцем тієї крадіжки, вона стала рукою, яку було використано.
— Щось про іноземний кінотеатр поряд із твоїм університетом, адже так?
— Так, утім, я не мав на думці, щоб ти настільки деталізувала. Кіно біля університету не надто зручне наразі. Однак…
Розчинивши шафку за спиною, потягнувся за чимось і вийняв із верхньої полиці. З широкою усмішкою він повернувся до неї з DVD-диском у коробці. На вицвілій обкладинці виднілася гарна панянка в червоній сукні й темному крислатому капелюсі.
— Овва! — мовив він.
— Де ти в біса його добув?
Його усмішка стала не такою широкою.
— У другій крамниці, куди я подався. У секонд-хенді. Мені дуже поталанило. Це чудове кіно. Він оцінив вираз її обличчя. — Я вмію читати твої думки. Саме зараз ти думаєш: «Куди тільки в біса цей ідіот не заходив? Нас прикінчать ще до світанку».
— Не так багатослівно. Якби я гадала, що все настільки кепсько, ми б уже зникали в ніч на поцупленій у Арні вантажівці.
— Однак мені дуже-дуже прикро через мою гарячковість. Але я дуже радий, що знайшов цю коштовність. Тобі сподобається.
Вона захитала головою — не заперечуючи, а просто дивуючись, як усе її життя стало таким дивним. Один хибний вчинок — і раптом їй доводиться читати субтитри разом із найдобрішим і най… незіпсованішим чоловіком у житті.
Він зробив крок їй назустріч.
— Ти не можеш відмовитись. Ти уклала угоду, і я маю намір змусити тебе її дотримувати.
— Гаразд, я дотримаю, добре. Але маєш мені пояснити, чому я тобі досі подобаюсь, — закінчила вона речення понуріше, ніж на початку.
— О, гадаю, це я можу.
Він підійшов ближче, змусивши її обіпертися спиною на кухонний острівець. Поклав руку на край стільниці за її спиною, іншу — з іншого боку, і, коли нахилився вперед, вона відчула, як його волосся пахне цитрусовими. Він стояв так близько, що вона помітила, що він, мабуть, нещодавно голився — шкіра була гладенька, а під підборіддям залишився ледве помітний поріз.
Деніелова близькість спантеличила її, але не налякала так, як трапилось би з будь-ким іншим на землі. Він не скривдить її, вона знала це. Вона не могла збагнути, що він робить, навіть коли він трохи нахилив обличчя, і його очі стали наближатись. Вона так і не збагнула, що він прагне поцілувати її, допоки між їхніми вустами не залишилось півподиху.
І це усвідомлення ошелешило її. Украй спантеличило. А коли вона була приголомшеною, її вроджені реакції виявлялися без схвалення її свідомості.
Пірнувши йому під пахву, вона звільнилась. Кинулася на кілька метрів від нього, а потім рвучко повернулась, щоб поглянути у вічі небезпеці, напівзігнувшись. Її руки машинально опинились на талії, шукаючи пасок, якого на ній не було.
Тільки коли вона помітила злякане обличчя Деніела, збагнула, що така її реакція була б доречнішою, якби він дістав ножа і підставив його до її горла. Вона, випроставшись, опустила руки, її обличчя палало.
— Ой, пробач. Пробач! Ти мене заскочив зненацька.
Жах на обличчі Деніела змінився подивом.
— Ого, гадав, я не настільки стрімкий, та, мабуть, мені варто переглянути свою думку.
— О, даруй… Мені прикро, що то було?
На його обличчі промайнуло нетерпіння.
— Та, власне, я збирався тебе поцілувати.
— На те скидалось… але чому? Тобто, мене поцілувати? Я не… я не розумію.
Захитавши головою, він обіперся об острівець.
— Та я думав, що ми з тобою на одній сторінці, але зараз мені видається, що англійська мені не рідна. А що ти гадала тут відбувається? Із побаченням за вечерею? І маленькою сумною свічечкою? — він показав на стіл.
А потім він підійшов до неї, і вона пересилила себе, щоб не відступитись. Якщо відкинути спантеличеність, вона усвідомлювала, що її надмірні реакції — це грубість. Вона не хотіла образити його почуття. Навіть попри те, що він дивак.
— Звісно… — зітхнув він. — Звісно, ти ж помітила, як часто я… тебе торкаюсь, — він ніби ось-ось простягне руку й проведе зігнутими пальцями по її руці, показуючи їй. — На планеті, з якої я прилетів, такі речі є виявом романтичного інтересу.
Він знову нахилився до неї, примруживши очі.
— Прошу, скажи, а що вони означають на твоїй?