Він зітхнув.
— Я так і думав, що ти прокинешся з аналітичним настроєм. Та перш ніж почнеш…
Вона хотіла ухилитись. Її гризло вкрай сильне почуття провини. Але не настільки сильне, як її прагнення відповісти на його поцілунок. Вона й гадки не мала, чи випаде їй ще така нагода. То був дуже ніжний поцілунок, лагідний і неспішний.
Він помітив, у якому стані її губи.
А потім він обірвав поцілунок — він, не вона; цієї миті вона відчувала, що геть втратила самоконтроль — і тепер уже їй випала черга зітхати.
Він узяв її за руку й провів до канапи. Ледь відчутні електророзряди промайнули його рукою, і вона подумки почала клясти себе за те, що є такою занудою. Можливо, це вперше він тримає її за руку? Вона мала опанувати себе.
Лола знову завила з надією, побачивши, як Алекс підходить ближче до дверей. Вона вибачливим поглядом поглянула на собаку. Хан і Ейнштейн обидва лежали, скрутившись калачиком, позад неї на ґанку; Хан лежав, як хутрова брила.
Деніел узяв пульт, вимкнув звук телевізора й кинув його на підлогу. Потягнув її до себе, не відпускаючи руки й не припиняючи усміхатись.
— Дай-но я здогадаюсь. Ти вважаєш, що поводишся нерозважливо, — мовив він.
— Ну… так.
— Бо насправді ми не пара одне одному, зважаючи на те, як започаткувались наші стосунки. Визнаю, не надто схоже на голлівудську першу романтичну зустріч героїв.
— Річ не в тім, — вона поглянула на його руку. Він цілком обхопив її руки.
Можливо, вона помилялась. Можливо, цей план покарання погано обміркований. Нічого не заважало їй знову тікати. Вона могла б відновити загублені спогади. Вона могла б повернутись до Чикаго, розібратися із Джоуї Джанкарді, знову стати лікарем у мафії. Можливо, зважаючи на все, що вона зараз знає про план її усунути, Сім’я запропонує їй якийсь захист. Чи, можливо, працювати за стійкою у якомусь маленькому ресторанчику десь у глушині, живучи без цієї надлишковості — без триптамінів, опіатів і пасток. Невідомо, на стільки вистачить посвідчень, які вона вже мала, якщо вона не висовуватиметься?
— Алекс? — спитав він.
— Я просто замислилась про майбутнє.
— Про наше майбутнє на тривалий час? — припустив він.
— Ні, не на тривалий. Я розмірковувала над тим, що трапиться сьогодні ввечері, — вона нарешті поглянула на нього. Його ласкаві сіро-зелені очі видавали ледь помітне спантеличення, але не стурбованість. Поки що.
— Незабаром зателефонує твій брат.
Він скорчив гримасу.
— Ого. Я про це не подумав, — він здригнувся. — Мабуть, краще спокійно випадково сказати це по телефону. — До речі, Кеві, я закохався в Алекс. А потім особисто — отак?
Їй зовсім не подобалося тремтіння, що прошило її наскрізь, коли він зробив свою грайливо-практичну заяву. Такими словами не розкидаються, як заманеться. Він не мав їх уживати. Утім, вона тремтить.
— Я не про це турбувалась. Пригадуєш план?
— Щойно він облаштується на місці, ми відправимо імейл. І він подивиться, хто відреагує. А потім ми з ним зустрінемось і… — він обірвав розмову, його чоло раптом насупилось. — А потім ви разом поїдете — як ви висловились? — добути їх. Це дуже небезпечна справа, хіба ні? Хіба не можна дати Кевінові самотужки з цим упоратись? Він, мабуть, не був би проти. У мене склалося враження, що йому ця робота до смаку.
— Не така в нас була угода. І, Деніеле…
— Що? — голос його став грубішим, з надривом. Він почав усвідомлювати.
— Ані я, ані Кевін не зможемо… здійснити все якнайкраще, якщо наше слабке місце буде там, де ці лиходії.
Майже фізично відчувалось, як важко впали промовлені нею слова і слідом — післяшоковий стан у тиші, що запала.
Хвилину він пильно дивився на неї не зблимнувши оком. Вона чекала.
— Жартуєш? — нарешті спитав він. Його голос збився на шепіт. — Ти справді гадаєш, що я дозволю, аби ти покинула мене тут тупцювати на місці, а ти тим часом ризикуватимеш життям?
— Ні. І так, дозволиш.
— Алекс…
— Я вмію про себе подбати.
— Я знаю, але… я розумом осягнути цього не можу. Як я витерплю? Чекаючи тут і нічого не знаючи? Алекс, я серйозно!
Його голос наприкінці залунав нетерпляче. Вона не дивилась на нього, а просто витріщилась перед собою у телевізор.
— Алекс?
— Увімкни звук. Негайно.
Зиркнувши на екран, на мить він завмер, а потім, скочивши, почав намацувати на підлозі пульт. Переклацав кілька не тих кнопок, поки нарешті, як грім, з колонок навколо залунав голос диктора новин:
— Зник минулого четверга, коли поліція дійшла висновку, що його викрадено зі школи, у якій учителював. За інформацію, що допоможе його повернути, призначено значну винагороду. Якщо ви зустрічали цього чоловіка, будь ласка, зателефонуйте за зазначеним нижче номером.