На великому екрані обличчя Деніела розтягнули вчетверо більше його реального розміру. То був радше моментальний знімок, а не фото зі шкільного альбому. Він стояв десь на вулиці, залитий сонячним світлом, і широко усміхався, зі скуйовдженим і вогким від поту волоссям. Він простягнув руки до плечей двох нижчих осіб, котрих повирізували з фото. Це була дуже хороша його світлина, де він був одночасно привабливим і чарівним; він мав вигляд людини, якій хочеться допомогти. У нижній частині екрана світилось ясно-червоним число 800.
Фото зникло, а натомість постали привабливий немолодий ведучий і значно молодша розбитна білявка-ведуча.
— Яка прикрість, Браяне. Сподіваємось, він повернеться додому до родини. А зараз подивимось, якою буде погода, разом із Марселін. Що там на кінець тижня, Марсі?
У кадрі з’явилась жагуча брюнетка, яка стояла біля цифрової мапи країни.
— Це загальнонаціональні новини, — прошепотіла Алекс. Її мозок почав обробляти можливі сценарії.
Деніел вимкнув звук.
— Зі школи, мабуть, зателефонували до поліції, — мовив Деніел.
Вона мовчки поглянула на нього.
— Що?
— Деніеле, знаєш, скільки людей щодня зникає?
— О… і не всіх їх показують у випусках новин, хіба ні?
— А надто дорослого чоловіка, який зник лише кілька днів тому, — підвівшись, вона почала ходити по кімнаті. — Вони намагаються тебе виманити. Що це означає? Чого вони прагнуть? Гадають, що Кевін мене вбив? Чи гадають, що я дізналася правду й утекла з тобою? А чому вони мають думати, що я заберу тебе із собою? Мабуть, справа в Кевіні. Це ж і його обличчя теж. Імовірно гадають, що я зазнала поразки. Адже так? Ці новини легше було б зорганізувати ЦРУ, ніж моєму відділу. Звісно, якщо вони працюють разом…
— А Кевін перегляне ці новини? — турбувався Деніел. — Він же саме зараз у Вашингтоні.
— Хай там як, а Кевін свого обличчя не засвітить.
Вона снувала ще з хвилину, а потім знову сіла біля Деніела і, підібгавши під себе ноги, схопила його за руку.
— Деніеле, з ким ти вчора розмовляв?
Кров прилила йому до обличчя.
— Я ж уже тобі розповідав, я ні з ким не спілкувався, тільки з персоналом за стійкою.
— Знаю, але хто вони такі? Чоловік, жінка, старий, молодий?
— Хм, касир у продуктовому — чоловік, років п’ятдесяти. Латиноамериканець.
— А в крамниці було людно?
— Трохи. Він був єдиним касиром. За мною в черзі стояло троє.
— Добре.
— Крамниця, де все за долар, була маленька. З покупців був тільки я. У продавчині стояв телек, вона дивилась якусь гру і не надто на мене зважала.
— Якого віку?
— Мабуть, старша за касира. Сива. А що? Старенькі ж частіше новини дивляться, так?
Вона знизала плечима.
— Мабуть. Третій?
— Схоже, випускниця. Я ще здивувався, чи вже скінчились уроки, аж потім утямив, що вона там працює.
Раптом у шлунку виникла важкість.
— Молодиця? Привітна, вона була дуже привітна… — то було запитання.
— Так. А звідки ти знаєш?
Вона зітхнула.
— Деніеле, ти привабливий чоловік.
— Я пересічний. У кращому випадку. І років на десять застарий для дівчини такого віку, — запротестував він.
— Достатньо дорослий, щоб зацікавити. Послухай, байдуже. Ми зробимо те, що можемо. Відсьогодні ти припиниш голитись, і ми заляжемо не просто нижче трави, а замертво. Окрім цього, нам лишається тільки сподіватись, що та дівчинка не полюбляє дивитись новини. І що вона не веде нічого в соцмережах, якими зараз користуються діти.
— Невже ведуть?
— Якщо спаде на думку. Вони не читають «Аве Марія».
Він обхопив обличчя руками.
— Мені так прикро.
— Пусте. Ми всі схибили в цій маленькій пригоді.
— Ти не хибила. Ти просто хочеш, щоб мені полегшало.
— За останні тижні я зробила кілька великих помилок.
Він здивовано підвів очі.
— По-перше, я спочатку не знехтувала імейлом від Карстена. По-друге, я вскочила в пастку. По-третє, я не помітила пристрій стеження на тобі. По-четверте, я не поставила захист на стелю у корівнику. А потім схибив Кевін, знявши свій протигаз… Здається, це єдина його хиба, що спадає мені на думку, хіба що не мав як виїхати. Халепа, здається, той раунд за ним.
— І ще він схибив на самому початку, інакше б у ЦРУ повірили, що він мертвий.
— Дякую. Слушна думка.
— А Арні? — продовжив він сумно. — Арні все одно досягнув неабиякого успіху.