У нього навіть повіка не сіпнулася, хоча я знала, що заклик до ощадності на нього діяв, як червоний плащ-капоте на бика.
— Ми так і не відсвяткували наші заручини, — сказав він.
Мені спершу треба було додому, взяти душ і перевдягнутися.
Зайшовши нарешті до ресторану, виснажена після напруженого дня, я впала на м’яку оббивку крісла, пила вино й позбувалася власної твердості.
Левін усе хитро спланував. Після кількох келихів — десь на два більше від моєї норми — він запитав прямо:
— Чого ти хочеш найбільше?
— Дитину.
Наступного дня ми замовили оголошення про майбутнє одруження. Була субота, я мала вихідний, але не хотіла йти з Левіном на закупи, натомість залишилася прибирати. Можливо, нам варто було б незабаром найняти прибиральницю?
У двері подзвонили. Доріт, подумала я; вона прийшла не в зовсім підхожу пору. Якщо це вона, то нам доведеться годинами говорити про чоловіків та дітей.
Але перед дверима стояла не Доріт, а якийсь поважний чоловік.
— Тут живе Левін Ґрабер? — запитав він трохи невпевнено, хоча це прізвище було написано на табличці на дверях.
Я не знала, коли повернеться Левін. Чоловік усе одно вирішив на нього чекати.
— Мене звати Дітер Кросманський.
Я злякалася.
Мені здавалося, що Дітер уважно мене вивчає.
— Якщо ви проти, я зайду ще раз увечері.
«О Боже, — подумала я, — він бачить, що я знаю, хто він, і думає, що я упереджено ставлюся до звільнених ув’язнених».
Тож я люб’язно запросила його зайти, відвела до кімнати Левіна й принесла йому газету і пиво. Двері залишила відчиненими. Мені було якось ніяково від того, що Дітер нишпоритиме в речах Левіна. Я рішуче зайшла до кімнати з ганчіркою для витирання пилу в руках й почала наводити лад довкола Дітера. Краєчком ока ми спостерігали одне за одним. З удаваною дружністю я запитала, чи він родом з Гейдельберга.
— Ні, але я жив тут раніше. Моя сім’я зі сходу.
Дітер говорив літературною німецькою, на відміну від Марґо, яка б ніколи не змогла приховати, що походить із цих країв. Він справді був її чоловіком? Безтурботно та простодушно витираючи пил, я запитала:
— Ви вчилися разом з Левіном?
— Ні, — відповів Дітер так само мило, — але ми здійснили кілька спільних подорожей.
Так ми наблизилися до справи. Здавалося, Дітер розмірковував, чи я була тимчасовою, чи сталою дівчиною, і чи мені відомо щось про минуле Левіна.
Я його випередила.
— Ми з Левіном плануємо скоро одружитися, — сказала я.
— Тобто можна сказати, що Левін закінчив навчання?
— Йому ще небагато залишилося.
— А його дід іще живий?
То було підступне запитання, але корчити з себе незнайка в цій ситуації було б нерозумно.
— Він недавно помер.
— То Левін мав би розбагатіти. Мене дивує, що за таких обставин він вдовольняється однією кімнатою.
«Він хоче мене розкусити», — подумала я, розізлившись, і вирішила не здаватися.
— Заповіт набуває чинності лише після засідання суду в справах спадщини, — сказала я. — А це не відбувається з сьогодні на завтра.
Він більше не розпитував, а натомість раптом сказав:
— Мені недобре. Можна, я приляжу? Думаю, Левін не заперечуватиме, якщо я трішки відпочину на його ліжку.
Без особливої радості я бачила, як він знімає черевики (ну хоча б це) і зручно вмощується; протерті місця на його шкарпетках трималися разом лише завдяки нейлоновому каркасу.
З поганим передчуттям я вийшла й причинила двері, залишивши шпарину.
Я вже давно вимила всю квартиру до блиску, а Левіна досі не було. Дітер спав собі далі. Я підкралася до його ліжка й стала його розглядати. Він зовсім не вписувався в мій образ наркоторговця: так не виглядав жоден злодій — своєю картатою сорочкою й кордовими штанами він мені радше нагадував британського студента чи вестфальського геодезиста. На його обличчя наклало свій відбиток велике виснаження; загалом — мудре обличчя, яке, якщо зізнатися, мені навіть подобалося. І як він міг злигатися з Марґо! Мене зворушило те, що ніготь на великому пальці лівої руки був покалічений. У мене прокинулося щось на кшталт співчуття до сплячого чоловіка, тож я принесла зі своєї кімнати шерстяну ковдру й накрила його.
Оскільки Левін купив добру їжу, то повернувся додому не надто пізно. Я прокралася до дверей, як тільки почула автомобіль, і відчинила їх іще до того, як він встиг устромити ключ у замок. При цьому приклала палець до губ і прошепотіла:
— Він тут.
— Хто? — запитав Левін надто голосно.
Я ще раз пояснила йому, щоб він був тихо, й провела до його ліжка. Левін не вірив власним очам, коли побачив свого партнера, а тоді рушив за мною на кухню. Мій хоробрий хлопець нервувався, потягнувся по сигарети й попросив, щоб я розповіла все, про що ми говорили.