Левін, доросла дитина, страшенно тішився.
— Це знак! — сказав він. — Новий рік приходить безневинним, як новонароджена дитина, закутаний у білосніжні пелени. Весь бруд на землі прикритий.
— Дурна балаканина, — сказав Дітер.
Ми перелякано на нього витріщилися.
— Якщо новий рік має стати новим початком, — пробурмотів Дітер, — то незадовго до півночі найкращий момент, щоб усе було tabula rasa!
Він говорив зараз про мене?
Левін прикинувся дурником:
— Стіл я приберу, але перед тим на нас іще чекає мій вишуканий фруктовий салат. Опісля ж я все зроблю tabula rasa.[9 Чиста дошка (лат.) — латинський крилатий вислів, який тут слід трактувати як «початок з чистого аркуша». Саме так розуміють цю фразу в міжнародному праві. Водночас від латинського tabula пішло англійське слово table (стіл), що й намагається обіграти Левін.]
Ніхто навіть не всміхнувся.
Я спробувала взяти під столом Дітера за руку, але він рвучко її забрав.
— Ти чудово розумієш, що я маю на увазі, — сказав він.
— Не розумію, — невпевнено відповів Левін.
Мене охопили страх і тривога, тож я почала збирати зі столу тарілки.
— Зачекай, — сказав Левін, — я хотів з’їсти ще шматок ростбіфа в чистому вигляді!
Він узяв до рук щойно нагострений ніж.
Але Дітер і не думав припиняти.
— Ти спав з Марґо.
Жодної реакції. Левін удавав, ніби максимально зосереджений на відрізанні тонесенької скибки м’яса, але його дрібні долоні тремтіли.
— Відповідай, якщо твоя ласка! — прокричав Дітер.
Левін припинив нарізати й поклав собі до рота великою виделкою для м’яса крихітний шматочок. Я ж мимоволі згадала Марґо і свиноріза.
— Чого ти від мене хочеш? — запитав він.
— Ти мусиш це визнати… — сказав Дітер.
— Що саме? — стримано запитав Левін.
— Мені все розповів мій брат.
Левін знизав плечима.
— Ми обидва знаємо Марґо, — відповів він. — Це вона хотіла, не я.
Можливо, то й була правда, але Дітер не вгавав:
— Другий пункт: ти мусиш розлучитися.
Ось тут я по-справжньому запанікувала, адже до цього могла себе контролювати.
Левін обурювався: ми, зрештою, чекаємо дитину; Дітер узагалі мав би радіти, що я сприймаю всі ці безглузді обвинувачення без нападів істерії.
— Дитина від мене, — сказав Дітер. — А та дохла була точно від тебе. Тож ми квити, якщо ти відступиш мені Геллу.
Левіну з рук випав ніж. Він очікував від мене негайних заперечень. Мене ж трясло від жаху. За жодних обставин я не хотіла перейти знавіснілому Дітерові як компенсація за Марґо. Я щосили заридала, щоб ні в кого не виникла ідея мене допитувати.
— Ти збожеволів! — мужньо промовив Левін. — Дитина сто відсотків від мене. Гелло, скажи йому!
— Якщо Гелла тобі зараз скаже правду, то ти взагалі виглядатимеш нікчемно й жахливо, — відповів Дітер. — Вона жаліла тебе через смерть твоєї матері, інакше давно б перестала тримати язика на прив’язі.
Левін затряс мною, немов якимось мішком.
— Та говори вже нарешті! Скажи йому, що він з’їхав з глузду!
Але він так і не зміг витрясти з мене жодного роздільного слова.
— Забирайся, негіднику! — кричав Левін, сам не свій від люті. — Ти приносиш у мій дім тільки розбрат! Повертайся назад у канаву, де тобі й місце!
Дітер замахнувся. Потужним ударом кулака він повалив мого довгого, але тендітного чоловіка на землю. Кров ринула з Левінового рота, а Дітеру від такого видовища стало погано. Я пішла до телефону, щоб викликати поліцію.
Коли Левін, випльовуючи кров та зуби, промовив «лікарня», я викликала тільки швидку.
Дітер тим часом блював у мою раковину з нержавіючої сталі. Він більше не виходив з кухні.
Я принесла з ванної кімнати теплу воду та рушники. Левін голосно стогнав. У цей час дзвони забили початок нового року.
Я сиділа на підлозі, підтримуючи голову Левіна, щоб він не ковтав кров, і намагалася прикладанням вологих рушників зупинити кровотечу. На щастя, уже скоро я почула сирену карети швидкої.
Із зеленим кольором обличчя на сцені знову з’явився Дітер.
— Вони приїхали, — сказав він. — Я зникаю. Ні в якому разі ти не маєш розповідати, що тут сталося!
Я запротестувала.
— Я мушу сказати правду…
— Треба було зробити це раніше, — сказав Дітер. — Скажеш їм, що Левін посковзнувся на шкурці сала та вдарився обличчям об плиту.
Не одягаючи пальта, він прослизнув крізь двері зимового саду й зник серед кучугур снігу. Мені довелося залишити Левіна, щоб впустити парамедиків. Ідучи до дверей, я на мить заглянула до кухні й сховала столові прибори Дітера в холодильник.