Мені назустріч ішла людська сім’я: Павел з дружиною й обома дітьми, які помітили мене ще здалеку й помчали мені назустріч. Я занервувалася, бо у жодному разі не хотіла, щоб Павел розцінив цей збіг обставин як продуманий умисел.
Альма простягла мені свою крихітну долоню; на дотик вона була, немов мертва миша.
— Діти мені вже про вас розповідали, — промовила вона, демонструючи гарні манери.
Погляд Павела був дивний. Він боявся.
Коли хочу описати зовнішній вигляд Альми, то на думку спадають картини: модерн або романтизм. Так, вона могла б стати персонажем казки. Вільне шовкове плаття ностальгічного фасону вигідно підкреслювало її анемічний вигляд, її солом’яний капелюх був прикрашений рожевими стрічками (це при цьому, що в таку пору року радість приносив кожен сонячний промінь), а світло-сірі туфлі мали високі підбори (це зовсім не годилося для вологої заплави Неккару). Усі кольори — ніжні, голос — тихий, очі — в тумані. «Бракує лише непритомності», — промайнула в голові злісна думка. Зрозуміло, що ця розпухла особа була не в змозі чистити унітаз.
— Гелло, ходімо з нами. Так буде веселіше. Ми якраз хотіли бігати наввипередки.
З почуттям гідності я відхилила цю пропозицію. Мені, мовляв, заважає живіт.
Альма проникла у мої сни. Уже за тих кілька хвилин вона запала мені глибоко в душу. З вигляду її не обов’язково назвеш фізично чи навіть психічно хворою, вона радше мала вигляд причепуреної дитини, яку переодягли жінкою. Якби я зустріла Павела десять років тому, нам би не довелося стільки всього пережити, але яка користь від того, що я це постійно повторювала.
Через прогресуючу вагітність я більше не виходила в нічну зміну. Вдома ж мені ніхто не допомагав — сама виносила сміття, мила сходи й вікна квартири, закуповувалася. Лише сад підтримували (мабуть, Дітер) у чистоті. Я найняла жінку з Португалії, яка раз на тиждень приходила прибирати. Чим займався Левін, я не знала: хай там як, але «порше» навіть уночі часто не стояв на своєму місці.
Павел ніяк не знаходив підхожої квартири. Оскільки ж Дітер незабаром мав відправитися до в’язниці, то Павел знову і знову роздумував над тим, щоб переїхати до мене. Я відчувала, що він почувався ніяково, коли таки погодився — як тимчасове рішення. Більшість своїх пожитків він планував перенести до комори.
Попри свій круглий живіт та хронічну втому, я допомагала йому пакувати речі й прибирати. Коли на вихідних прийде Альма, у домі не має бути багато складної роботи, яка б її дратувала. Я починала заздрити спокійному життю цієї жінки.
У день переїзду Доріт забрала дітей Павела до себе, у той час як я віддавала носіям вказівки, у яку кімнату які меблі заносити. Павел постійно намагався цьому завадити. Кожна дитина отримала мансардну кімнату, Павелу дісталася студентська кімнатчина.
Аж увечері я помітила, що страшенно виснажена. Я заснула мертвим сном просто на дивані.
Наступного дня треба було в аптеку. Про затишний сніданок поки без дітей годі було й думати.
— А звідки в Альми таке ностальгічне вбрання? — запитала Роземарі, для якої важливим був насамперед практичний бік.
— Від багатих батьків із поганою совістю.
— Ми поволі наближаємося до хепі-енду, — сказала Роземарі. — Та й час уже настає. Мені постійно крутиться на язику прислів’я: щасливий той, хто щасливий у себе вдома.
— Ну, насолоджуватися щастям ми могли лише тимчасово: Дітер сидів у тюрмі, Левін подорожував. За винятком окремих спалень, я мала все, про що мріяла.
19
— Я колись знала одне гарне ім’я, — сказала Роземарі Гірте.
При цьому я заборонила їй згадувати про проблеми всередині мого живота. Вона підозрювала, що я намагалася подолати власні страхи за допомогою розповіді.
— Остання ультразвукова діагностика показала, що все гаразд, — заспокоювала мене сусідка.
Не можна було допустити, щоб вона порушила мою заборону. Завдяки язикатості доктора Кайзера вона вже давно знала: через аномалію плаценти ембріон отримує недостатньо живлення; моя друга дитина була замала для свого віку. Саме тому доведеться стимулювати передчасні пологи, адже живлення поза межами мого тіла мало би бути кращим.
— Яке ім’я спало тобі на думку?
Роземарі всміхнулася.
— Як ти дивишся на «Вітольд»?
— Але в мене точно буде дівчинка. До того ж вона спершу мусить…
— Добре. Облишмо цю тему. Повернімось до сімейної ідилії.
Павел провідав Альму в клініці, де вона наполягла, щоб знову нарешті провести вихідні з дітьми.