Барбара рішуче встала й одним рухом зірвала з себе сукню, залишившись лише в чорних шовкових панчохах. Мить – і вони вдруге злилися в пристрасному цілунку, та тепер Ярослав навіть не думав опиратися жіночому тілу, що так жадібно вимагало його. Він вхопив її на руки і жбурнув на постіль, пірнаючи слідом у запаморочливі обійми. Якимось стороннім чуттям помічав, що вона навмисне не вдягла нижньої білизни, коли вирушала до нього, і застосувала надто багато парфумів з феромонами, але просто не хотів цього аналізувати. Він кохався з нею і хотів, щоб мить близькості тривала якнайдовше, віддаючись почуттю, яке не мало нічого спільного з коханням, але до нестями п'янило його…
Коли все скінчилося, Барбара вивільнилася з обіймів, швидко вдяглась і зупинилася біля дверей. Кинувши на Ярослава довгий погляд, відчинила їх і зникла. Не вимовила жодного слова. Полежавши ще кілька хвилин, Ярослав звівся і попрямував у душ, на ходу намагаючись зрозуміти, що відбулося.
Частина 2
Розділ 1
Дорога до Млинарже забрала менше години. Пряма, немов стріла, автострада рівним сивим килимом лягала під колеса автобуса, а в затишному салоні тихо грала музика, примушуючи повіки злипатися, а свідомість – бажати якнайдовше продовжити цей шлях. Десь далеко позаду залишилися події дня вчорашнього і ранку сьогоднішнього. З біганиною Старим Мястом, погрозами невідомих і клоунадою під час перевірки пасажирів злощасного авіарейсу. 3 філософськими роздумами «а-ля Дон Корлеоне» від Івана і тваринним сексом з мільйонеркою, котра лише нещодавно стала вдовою. Так, світ зрушив з «котушок» і мчав, утрачаючи рештки здорового глузду, у невідомому напрямку. Але Ярославу зараз не було до цього жодного діла. Як і до подій найближчого майбутнього. Ще до посадки в автобус він деякий час вагався, чи не варто завітати до Млинарже в супроводі поліцейського загону, скориставшись допомогою Маріуша. Але врешті відкинув таку думку. Потрібно було спочатку впевнитися, що він має справу саме з Сердюком та Мостовим, не налякавши їх передчасно. Затримати ж «друзів» Євгена Бондаренка було справою техніки. І, відштовхнувшись від згадок про роботу, немов від дна тихої повільної водойми, думки Ярослава почали розкручуватись, аналізуючи можливий розвиток подій після того, як місцезнаходження вбивць Євгена буде встановлено. Сонливість остаточно полишила його, і, коли автобус розчинив двері біля платформи автобусної станції, він почувався доволі бадьорим.
Невеличкий автосалон був розташований поряд з автовокзалом, низьким дахом уклоняючись стрімким білосніжним стінам і гостроверхим дахам костьолу, що височів над провінційним Млинарже. Автосалон зустрів Ярослава автоматичними дверима, які тихо розчинилися перед ним, струменем прохолодного повітря з кондиціонера і рекламною вивіскою, котра розповідала, що саме тут можна взяти недорого автомобіль напрокат. Зодягнений у чорні штани, білосніжну сорочку і блакитну краватку менеджер уважно вислухав Ярослава і запопадливим жестом указав на скляні двері, що вели до внутрішнього майданчика для паркування. Ярослав швидко зупинив свій вибір на непримітному темно-синьому «Фольксвагені», зачекав кілька хвилин, доки буде оформлено договір, розрахувався й виїхав на бруківку вузьких вуличок міста.
Деякий час довелося поблукати незнайомим містом – Ярослав не хотів розпитувати перехожих про місцезнаходження потрібної адреси, щоб не привертати зайвої уваги, а заодно вирішив дещо вивчити розташування вулиць і виїздів з міста. Нарешті він відшукав потрібну п'ятиповерхівку і, роздивившись околиці, вирішив знайти якусь кав'ярню, щоб пообідати. Таке місце віднайшлося за кілька кварталів. Він зупинив авто на просторому асфальтованому майданчику перед піцерією і попрямував до невеличкої зали, яка дала притулок кільком десяткам відвідувачів за прозорою скляною вітриною. Вже підійшовши до широкого шинквасу з фальшивого мармуру, над яким світилася біла пластикова вивіска з асортиментом страв та напоїв, що їх можна було замовити, помітив Сердюка та Мостового.
Обидва хлопці сиділи за два столики від нього, з кухлями пива в руках. Недбало теребили великі рожеві креветки і про щось неголосно розмовляли. Ярослава вони або не помічали, або його обличчя було їм незнайоме. Все ж, намагаючись бути якомога обережнішим, Ярослав повернувся до них спиною, впівголоса попрохав офіціантку принести меню йому за столик і примостився так, щоб від хлопців його відмежували три столики, зайняті відвідувачами. Довго гортав меню, після чого замовив якісь страви, запитав у офіціантки дозволу палити і, отримавши його, клацнув запальничкою. Крадькома кинув кілька поглядів на столик, за яким сиділи Сердюк із Мостовим. Скидалося на те, що йому нарешті пощастило. Він не лише натрапив на своїх «клієнтів» одразу після прибуття до Млинарже, його ще й не впізнали – тепер Ярослав міг заприсягтися в цьому. Так безпосередньо поводитися, як це робили його підозрювані, могли лише люди, які не відчувають небезпеки. Втім, якщо він ледь-ледь міг згадати обличчя одного з них, завдячуючи тому, що колись працював у міліції й перетинався з ним у зв'язку з якоюсь кримінальною справою, шанс пригадати його обличчя для Сердюка й Мостового наближався до нуля. Хоча дозволити собі розслабитися Ярослав не міг. За чверть години він узявся до їжі. Коли закінчував їсти перше, відчув у кишені вібровиклик мобільного телефону.