– Чорт би вас забрав! – вилаявся невідомо до кого і вдруге набрав номер Маріуша. Швидко розповів йому про нові обставини й продиктував номери джипа. Отримавши вказівку «сидіти й не рипатися», лише зітхнув і пообіцяв так і вчинити.
Після недовгих роздумів Ярослав усе ж вийшов з машини. Підкоряючись обставинам, вирішив поглянути на квартиру, у якій проживали підозрювані. Швидко піднявся на четвертий поверх і подзвонив у дзвінок потрібного помешкання. Як і очікував – жодної відповіді. Вже потягнувся до кишені за відмичкою, коли помітив, що двері відімкнені. Швидко озирнувшись, Ярослав натиснув на ручку дверей і ступив до напівтемряви передпокою.
Першим, що відчув Ярослав, опинившись у квартирі, був запах тютюнового диму і підгорілої олії. Квартира виявилась невеликою – на дві кімнати, із крихітною кухнею. У першій з кімнат стояв диван, завалений брудним посудом і порожніми пляшками столик і велика шафа-купе з дзеркальними дверима. На стіні навпроти дивана висів величезний, понад метр завширшки, плазмовий телевізор. Сам вигляд кімнати красномовно свідчив про неохайність людей, котрі жили в ній: дубовий паркет тут існував поряд із купами пилу і павутиння в кутках, брудними шкарпетками й рештками їжі, а на дорогих шпалерах були похабні постери з оголеними дівчатами й написи, зроблені маркером. Ярослав перейшов до другої кімнати. Там картина відрізнялася від щойно побаченої хіба що великим двоспальним ліжком замість дивана й білосніжним сервантом із безліччю відчинених дверцят і завалених різноманітним мотлохом полиць. Поблизу вікна стояв досить великий письмовий стіл, на котрому розмістилися ноутбук і кілька куп паперу. Була на ньому ще одна річ, яка зацікавила Ярослава особливо. Він узяв цю річ до рук і в задумі сів у крісло. У нього в руках була, і жодних сумнівів не залишалося, запальничка Барбари Красовської. Золота, зі стразами й двома середніх розмірів сапфірами у петельках готичної літери «В». Та сама, якою вдова припалювала, сидячи у львівській кав'ярні «Золотий Дукат». Ярослав, замислившись, клацнув запальничкою і кілька секунд дивився на рівний помаранчевий вогник, після чого загасив його і клацнув удруге.
– Тобі невідомо, як важко утримувати себе в рамках, коли твій світ розбито, немов казкове дзеркало, а його друзки смертельно поранили твоє серце… – процитував він, пригадуючи гарячий шепіт і палкі обійми Барбари. – Я розбита, стомлена й одинока… А чи справді ти настільки одинока, як намагаєшся мені продемонструвати?
Ярослав поклав запальничку до кишені, від'єднав від мереживного кабелю ноутбук і рішучим кроком попрямував до виходу. Цієї миті він не мав злості на взятий напрокат старенький «Фольксваген», навпаки, був вдячний йому. Йому і випадку, який є не менш важливою частиною роботи детектива, ніж досвід та аналітичний розум.
Бабусі на вулиці, здається, не звернули уваги на незнайомого відвідувача – вони все ще гаряче обговорювали нещодавній приїзд людей Гуліватого.
– Потрібно дати знати в поліцію, – говорила похила пані у блакитному береті до своєї сусідки. – Тут коїться щось недобре.
– Не переймайтеся, пані, молоді люди поводяться досить пристойно. Що ж до того, хто їх відвідує, – це не наша справа, – відповідала та, одягнута в коричневий брючний костюм, бабуся з милицею в руках.
Ярослав швидко проминув їх і, похваливши себе за те, що здогадався покласти ноутбук до пластикового пакета, знайденого в кухні, попрямував до машини. До часу, коли з'явиться Маріуш, він мав устигнути переглянути файли, збережені на жорсткому диску комп'ютера. І щось підказувало Ярославу, що, окрім порнофільмів та іграшок, там було багато такого, що безпосередньо стосувалося смерті Євгена Бондаренка і двох невідомих, спалених на Личаківці.
Він підійшов до машини, натиснув кнопку розблокування замка на брелоку і хотів уже сідати на сидіння водія, коли почув поряд голос:
– Багато накопав?
Блискавично оцінивши ситуацію, Ярослав випустив з руки пакет із ноутбуком. Він миттєво розвернувся в бік того, хто говорив, і засунув руку під піджак, відшукуючи руків'я пістолета. Але закінчити почату справу не встиг: з-за спини у щоку йому вдарив струмінь аерозолю з нудотно-солодкуватим запахом, і свідомість, закружлявши, почала провалюватись у дзвінку безодню.