Але досить лірики. Сьогодні зранку від Вадима Галкіна прийшла новина, яка змусила Маріуша розгублено розвести руками. З'ясувалося, що в організмах Мостового та Сердюка концентрація алдріну – близько п'ятдесяти міліграмів на кілограм ваги. Це при смертельній концентрації в сімдесят один міліграм!
– Вона божевільна! – сказав Маріуш. – Вона божевільна до кінчиків власного волосся. Це не лізе в рамки поведінки здорової людини, нехай навіть і злочинця! Навколо неї гинуть усі, як жертви, так і помічники. Ніхто не може оминути своєї дози смертельного препарату!
Проте я не погоджуюся з Маріушем. Вона зовсім не божевільна. Так, це холоднокровна вбивця, але логіка в її вчинках є. Все дуже просто. Опинившись в Україні, «чорна вдова» вирішила, що тут може, користуючись безладом у владі й суспільстві, дозволити собі не очікувати на дію алдріну й пришвидшити розв'язку з черговою жертвою. Очевидно, для цього й найняла Сердюка та Мостового. Значно менш розумні, аніж жадібні, бандити й не могли припустити, що за вбивство свого колишнього приятеля вони ніколи не отримають обіцяних грошей – значно логічніше з точки зору «чорної вдови» позбутися їх у старий та перевірений спосіб. Подальший розвиток подій, очевидно, диктував я. Вирушивши їхнім слідом, я змусив Барбару діяти, тож замість алдріну Сердюком та Мостовим зайнявся Стоцький. А незадовго перед цим Шварц, виконуючи завдання Стоцького, відвідав помешкання Федька Нестеренка. І саме інтерес до банківських рахунків і страхових документів Барбари, а не Семена Спудея мало не коштував Федькові життя. Тепер не можу осягнути, як я відразу не зрозумів, що у Федька були гості від Барбари. Може, хіба що був зачарований її жіночою безпосередністю, тендітністю й показною слабкістю?
Жартую, Наталко, жартую. Я це написав лише для того, щоб примусити тебе страждати від мук ревнощів! Як, ти не відчула мук ревнощів? Це несправедливо…
Довгий час я не міг зрозуміти, навіщо Барбара звернулася до мене. Дійсно, навіщо ворушити справу? Хіба логіка не підказує залишити все на плин часу, який принесе забуття? На сто відсотків я й зараз не маю відповіді на це запитання. Найімовірніше, розрахунок був на ту саму банальну жадібність, коли приватний детектив, отримавши добрі гроші, буде дивитися на замовника з собачою відданістю й покине розслідування за першим його наказом, одночасно залишаючись живим свідком щедрості невтішної вдови, безмежного горя й намагань урятувати коханого збоку. Вона ніяк не розраховувала, що я піду до кінця, і в цьому була її помилка. Можливо, Барбарою керували й інші задуми, але принаймні я не бачу іншого пояснення моєї з нею зустрічі.
Тим часом почав давати свідчення «пильний громадянин», котрий за наказом Стоцького приніс до поліційного відділка пістолет із моїми відбитками пальців. Його, швидше за все, використовували «втемну», але дещо корисне він усе ж таки розповів. А саме: він кілька разів бачив Барбару Красовську в товаристві Павла Стоцького. Віват! Коло навкруг «чорної вдови» звужується!
30 липня. Сьогодні великий день! Нарешті маю нагоду заперечити песимістичні міркування Маріуша про те, що я збудував усі звинувачення проти Барбари на манер повітряного замку, позбавленими доказів, як повітряна споруда фундаменту. Ми нарешті отримали дозвіл на ексгумацію тіл трьох із довгої вервечки чоловіків «чорної вдови». Одноголосно ми з Маріушем вирішили не тривожити прах пана Красовського, підозрюючи, що він уник долі своїх послідовників і помер саме від того, про що було записано в офіційному звіті комісії з розслідування катастрофи. Починаємо з праху пана Качинського.
Сказати, що процедура ексгумації є процедурою не надто приємною, – нічого не сказати. І не лише тому, що справу тут доводиться мати з трупом людини, котра померла й була похована великий проміжок часу тому. Я не перебільшу, сказавши, що Маріуш виконав титанічну роботу, оформивши всі необхідні документи для того, щоб тіло пана Качинського, котре спочивало в землі вже майже два десятка літ, з'явилося на столі в патологоанатома. Серед переліку паперів, необхідних для ексгумації, були постанова про порушення карної справи; дозволи від родичів покійного; висновок судових медиків про доцільність ексгумації через темп і характер біологічних змін у трупі; виписки з книг реєстрації комунальних і ритуальних служб про місце поховання; дозвіл санітарно-епідеміологічного контролю за станом місць поховання і навіть офіційно затверджена форма інструктажу з техніки безпеки осіб, котрі братимуть безпосередньо участь у процедурі ексгумації. Але нарешті все офіційно оформлено, і ми від'їжджаємо до невеличкого селища Прашка, що неподалік від Ченстохової, де на місцевому кладовищі знайшов своє останнє пристановище пан Качинський.