– Що ж, продовжимо. – На моніторі з'явилося зображення усміхненого чоловіка років шістдесяти, з невеличкою борідкою та високими залисинами на чолі. – Едуард Розділовський. Досить відома в кіношних колах Києва людина. Продюсер кількох відомих серіалів, має широкі зв'язки, коштує близько десяти мільйонів в американських доларах. Починав наприкінці дев'яностих з рекламних роликів і участі в дрібних телепроектах. Найвідоміший з останніх – це телесеріал, який нещодавно з гучною рекламою з'явився на російських і наших телеканалах, – «Штурмова група». Хобі – полювання й дорога мисливська зброя. Одружений, – картинка на моніторі змінилася, даючи місце фарбованій білявці досить несвіжого вигляду, макіяж якої засвідчував несамовиті спроби зупинити невблаганний час, але не міг прикрити зморшок і старечої шкіри.
– Пані Розділовська. Претендує на високе звання світської левиці й час від часу з'являється у скандалах на сторінках жовтої преси. Втім, скандалами не гребує й сам Едуард Самсонович, – Федько клацнув клавішею, і на моніторі з'явилося зображення високої пещеної брюнетки в червоній вечірній сукні. – Знайомтеся: Ельвіра Андрушевич. Відома в російському порнобізнесі модель і коханка Едуарда Самсоновича. Дама з високими запитами і гнучкою мораллю. Думаю, вас не здивує, якщо я скажу, що левова частка скандалів у пресі пов'язана саме з відносинами Едуарда Самсоновича й Ельвіри. Вони час від часу з'являються на людях разом, дають інтерв'ю і таке інше. Ельвіра до того ж має вкрай кепський характер. Запросто може пожбурити босоніжкою в пику папараці або показати в камеру свої принади.
Федько знову перегорнув зображення на моніторі. Тепер там з'явився неголений коротун у темних окулярах, із довгим масним волоссям. Коротун посміхався і тримав за талію схожу на вішалку блондинку, котра була вища за нього на голову.
– Гліб Македонський, – продовжив Нестеренко. – В миру – Віталій Столярчук. Теж цікавий персонаж. Грошей, як кажуть, кури не клюють. Продюсер кількох серіалів, працює переважно в Москві, але не гребує й київським бомондом. Буває практично на всіх кіношних тусівках, позаяк зайнятися панові Столярчуку абсолютно нічим. Хобі – дівчата-моделі, причому явно має схильність до надмірно високих і хворих на анорексію. Кажуть, зараз готується до якогось страшенно дорогого проекту. Щось на зразок «Тараса Бульби». Режисер із Москви, але знімати будуть у нас. Македонський – людина в кіношних колах відома й досить скандальна, отже, з ним обов'язково необхідно познайомитися.
– Що далі, то страшніше, – зітхнув Кравченко. – Не здивуюсь, якщо надалі не зможу дивитися кінофільми. Маю надію, хоч із геями знайомитися не доведеться?
– Костянтин Полторак, – замість відповіді Федько перемкнув фото на моніторі, даючи місце осяйній посмішці зарослого тижневою щетиною молодика з напомадженим волоссям і мужнім поглядом карих, трохи примружених очей. Ярославові здалося, що він десь бачив це обличчя. – Саме з тієї когорти. Рішуче не помічений у зв'язках із жіноцтвом, натомість не приховує свою симпатію до чоловіків. Коханців змінює наче рукавички, крім того, встигає зніматися в кількох російських серіалах та одному нашому. На даний момент досить популярний актор. Буде присутній на фестивалі.
– Стривай! – зупинив Нестеренка лейтенант. – Костянтин Полторак?
– Саме він.
– Серіал «Штурмова група»?
– Так, він працював у «Штурмовій групі».
– Капітан Шульгін?
– Ви не помилилися, – осміхнувся Федько.
– Тьху! – тільки й зміг вимовити Кравченко спересердя.
Ярослав і собі пригадав дешевеньку телевізійну епопею про пригоди в біса секретної і страшенно непереможної команди спецназівців серед бурхливих подій війни на Північному Кавказі. Він лише посміхнувся і продовжив щось занотовувати до свого записника.
Федько крутнувся на стільці й забарабанив пальцями по його пластиковому поруччі.
– Поки все. Там, звичайно, має бути набагато більше народу, але не на всіх є можливість зібрати детальне досьє. Втім, я думаю, цих унікумів тобі цілком достатньо, щоб на короткий час видати себе за людину від кіно. Ось, ознайомишся пізніше. Тут усе, про що я розповідав, – Федько протягнув лейтенантові тоненьку синю теку. – Я закінчив.
Галкін припалив чергову цигарку. Випустивши хмаринку сизуватого диму задумливо подивився на Кравченка.
– До кінця тижня роботою тебе обтяжувати не буду готуйся до занурення в нетрі кіноіндустрії, Сашуню. У Київ від'їжджаємо в п'ятницю. Доти маєш досконало вивчити біографії всіх цих паяців. У мене є виходи на декого з них, обіцяли допомогти давні друзі з міністерства. Думаю, тебе зможуть познайомити особисто з кількома. Не досить близько, але цілком достатньо, аби похизуватися перед пані Красовською зв'язками із сильними світу цього від кінобізнесу.