Выбрать главу

Він мав цілковиту рацію. Ця різниця дає нам енергію щохвилини. І енергія ця не коштує нам жодної копійки, бо все це йде за рахунок Сонця, яке невпинно нагріває ракету.

Всередині зовнішніх стін нашого корабля прокладено складну систему трубок, якими переливається спеціально виготувана рідина з дуже низькою температурою кипіння. Власне, це не рідина, а скраплений газ, суміш газів. Рідина проходить трубками тіньової сторони ракети — і, ясно, охолоджується до краю. Потім вона потрапляє до трубок сонячної сторони, нагрітих Сонцем. І тут вона відразу починає кипіти, парувати. А ці трубки побудовані, як казан. Пара, що бурхливо створюється в них, рухає приводи нашої динамо-машини.

А потім та пара іде знов до трубок, які ведуть її до тіньової сторони. І тут пара під впливом дуже низької температури знову скраплюється, охолоджується. Потім знов до сонячної сторони — і так без кінця. Хіба не дотепно? Хіба не чудове розв’язання завдання? Адже ми маємо дармове й стале джерело електричної енергії!

Ясно, що акумулятори, які щойно виснажилися, зразу ж включаються до кола динамо-машини і вона знов заряджає їх. Кільце замкнене!

Яке щастя, що той клятий метеорит ударив так, що не пошкодив жодної трубки з рідиною! От тоді була б справжня катастрофа, бо ми залишилися б без енергії…

Микола Петрович якось сказав:

— Наша система рідини мусить працювати точніше, ніж людське серце. Ви знаєте, Василю, серце людське все-таки відпочиває трохи вночі, воно з меншою силою жене по жилах кров, повільніше б’ється. А машини наші мусять працювати однаково. Коли спиняється серце, людина вмирає. Так прийде край і нашому існуванню, якщо здасть система рідини і після того ми виснажимо останній з наших мініакумуляторів.

Справді, від системи рідини і зв’язаних з нею мініакумуляторів залежать цілком такі роботи механізмів, що рухаються електрикою:

1) очищення повітря й механічна вентиляція наших кают;

2) освітлення й огрівання всіх наших приміщень;

3) діяння всіх допоміжних механізмів — автоматичних запорів, дверей, гамаків, шаф, буфету, стола… все навіть перелічити важко;

4) діяння апаратів керування кермами нашого корабля і, нарешті, -

5) автоматичне діяння механізмів, що безперервно подають в разі потреби вибухову речовину — прототротил — до камер згорання. Але про це доведеться сказати окремо.

Спочатку мені страшно було уявити собі й те, що тут-таки, за нашими спинами, за тонкою стіною загальної каюти, — містяться багатотонні запаси прототротилу, цієї надзвичайної вибухової речовини нечуваної сили. Динаміт, піроксилін, навіть нітрогліцерин — все це дрібниці, порівнюючи з прототротилом. Цю речовину складено було всього два роки тому в Центральному хемічному інституті СРСР на замовлення академіка Риндіна спеціально для його надпотужних ракетних двигунів.

Як без системи циркулюючої рідини й мініакумуляторів не можна було б забезпечити енергією наш корабель і сконструювати всі ці бездоганні механізми, що обслуговують нас, — так без прототротилу не можна було б вилетіти ракетою до Венери. Щоб зрозуміти це, треба трохи поміркувати ось над чим.

Чому досі не щастило організувати польоту у Всесвіт з пасажирами? Тому, що для цього потрібна була неймовірна кількість вибухових речовин. Ось простий підрахунок. Кожен пасажир — це не тільки його особиста вага, а так само й вага його харчів, що становить на добу близько 600 грамів (як мінімум). Уявляєте собі, яку масу харчів везе з собою ракета, яка має летіти на Венеру й назад приблизно два з половиною роки?..

А яку масу вибухових речовин мусить спалити така ракета? Особливо, коли зважити, що ракета мусить везти з собою й вибухові речовини для другого старту, з поверхні Венери, повертаючись на Землю? Якби не було прототротилу, конструктори примушені були б користуватися з пороху чи рідкого водню. Навіть при рідкому водні корисний вантаж ракети не перебільшував би однієї двадцятої частини її загальної ваги… П’ять процентів загальної ваги… Одне це унеможливлювало б політ!

Прототротил зразу змінив становище. Його страшенна сила дала можливість звести мертву частину загальної ваги до двох третин — навіть при потребі мати запас вибухової речовини для другого, зворотного старту.