«Я потрапив до лігва цієї тварини, — подумав Василь. — А це її діти. Погану матусю вони собі вибрали, погану…»
Але від цього висновку йому не стало легше. Кожна тварина шаленіє, коли бачить, що її нащадкам загрожує небезпека. І кожен некликаний гість здається тварині такою небезпекою, яку вона ладна розірвати на шматки, щоб захистити своїх дітей.
Василь згадав про жахливий вигляд потвори, про її криві, гострі щелепи, і здригнувся. Що робити?.. Рухатися з місця, поки потвора тут, — значить, іти на загибель. Чекати, доки вона знову піде на поверхню й тоді вибиратися самому?
Але — скільки доведеться чекати? Чи вистачить кисню в апараті, що дає йому можливість дихати?.. Про їжу Рижко вже не думав, це було щось другорядне. Кисень — от головне.
Юнак, намагаючись зберегти спокій, підраховував, не зводячи очей з потвори. Вони мандрували по Венері, сходили на гору й потім бігли назад. Це тривало приблизно годину. Потім він біг назад, упав, покотився. Зустріч із потворою. Друге падіння. І мандрівка тунелем і в печері.
Все це тривало близько двох-трьох годин.
Додати до цього ще перебільшену витрату кисню, бо він майже весь час біг, споживаючи значно більше повітря… а оксилітний апарат працює автоматично, поновлюючи кисень відповідно до потреб дихання. Треба гадати, що він витратив приблизно половину запасу. Залишилося ще на шість годин.
Всього шість годин. Якщо йому не пощастить за шість годин повернутися до ракетного корабля, — кінець. А скільки ця огидна потвора схоче бути в печері, не виходячи на поверхню?.. Адже їй то напевне поспішати нема куди…
Думки бігли одна за одною. Проекти врятування, один фантастичніший другого, проходили в мозку й безжалісно відкидалися. Вбити потвору. Стріляти в неї кулю за кулею. Кинутися тікати і пробувати відстрілятися в тунелі. Ні, це все безглуздя. Радіо… ах, як міг він загубити потужний передавач!..
Мати його, мабуть, уже одержала листа. І сестра напевне розповіла їй все-все: і як Василь мріяв про міжпланетну подорож, і як він готувався до неї, і чому він так несподівано захопився астрономією, що навіть просидів аж три місяці в обсерваторії… Добра, хороша мати! Вона повірила йому, що він вирішив стати астрономом і охоче допомагала йому знайомитися з інструментами і складними приладами обсерваторії. А сестра? Як зворушливо вона умовляла його кинути цю марну, на її погляд, думку!..І як, проте, погодилася не зраджувати його, не казати нікому в світі — навіть матері — про його наміри… Коли б вона тільки знала, до якої пастки потрапив її брат…
Микола Петрович теж пожалів би його. Що з ним самим трапилося там, у ракеті? Чого це він подавав тривожні сигнали? Ах, як Василь погано все це зробив! Замість допомогти любому старому Миколі Петровичу — він сам сидить у цій норі й примушує всіх товаришів турбуватися про його долю. Адже вони нічого не знають про нього…
Цікаво, що то за сяючі камінці? Василева рука намацала коло себе один такий камінець. Юнак підніс його до очей. Звичайна грудка, навіть крихка, розсипається, коли натиснути пальцями. І світиться. І, здається, навіть трохи тепла. Чи це тільки здається? Пальці не відчувають тепла. А от коли піднести ближче до очей, то вони відчувають тонке і приємне тепло. Дивні камінці!.. Треба буде обов’язково показати Миколі Петровичу й Соколові, коли він повернеться… коли повернеться… якщо йому пощастить повернутися до товаришів.
Думки, уривчасті і безладні, стрибали в голові одна за одною, переганяючи одна одну.
Як би допоміг йому отой переносний передавач, коли б Василь не загубив його!.. Товариші знали б, де Рижко, врятували б його… Проте, хіба… хіба ж немає ще однієї можливості? Правда, потужний передавач загублено. Але — скафандр має свій невеличкий передавач, з допомогою якого мандрівники зв’язувалися під час вивчення району падіння ракети, розмовляли один з одним. Може, він визволить? Дати якнайбільшу напругу… щоб далі було його чути… Справді, може хтось із товаришів і почує…
Навпомацки Василь знайшов малесеньку рукоятку в себе на грудях. Вона керувала струмом мініакумулятора, від якого працював передавач. Повернути рукоятку праворуч — струм збільшиться. Отак, ще… ще… до краю…