“Може, покаятися?” – майнула думка, та Аріель поборов її. Він звик до обережності, потайності навіть у своїх думках.
За наказом Сатьї слуга вивів хлопчика з глечиком на голові. Сніданок закінчився в цілковитій мовчанці.
В цей день після сніданку повинні були виїжджати кілька юнаків і дівчат, які закінчили школу.
Аріель відчував приховану симпатію до темношкірого юнака з великими очима і стрункої дівчини, які від’їздили, і мав підстави думати, що й вони так само дружньо ставляться до нього. Кілька років спільного перебування в Дандараті міцно єднали їх. Але свої почуття вони приховували під маскою холодності і байдужості. Лише в ті дуже рідкі хвилини, коли очі наглядачів і вихователів не стежили за ними, потаємні друзі обмінювались красномовним поглядом, іноді рукостисканням – і тільки. Всі троє берегли свою таємну дружбу– єдиний скарб, що зігрівав їх юні серця, немов маленька квітка, яка чудом збереглася в мертвій пустелі.
О, коли б вихователі проникли в їх таємницю! З якою люттю вони розтоптали б цю квітку! Під гіпнозом вони б змусили признатися в усьому і навіюванням убили б це тепле почуття, замінивши його холодною байдужістю.
Прощання відбулось у дворі біля залізних воріт. Не дивлячись одне на одного, від’їжджаючі сказали крижаним тоном:
– Прощай, Аріель!
– Прощай, прощай! – І розійшлись, навіть не потиснувши рук.
Похнюпивши голову, Аріель попрямував до школи, намагаючись не думати про друзів, гамуючи почуття смутку, – для таємних думок і почуттів буде час пізньої ночі. Про ці думи і почуття він не скаже нікому навіть під гіпнозом! І в цьому була найостанніша глибока таємниця Аріеля, про яку не догадувались навіть хитрий Чарака і начальник школи Бхарава.
Потім відбулися уроки з історії релігії, окультизму, теософії. Обід з “бананами”, уроки з англійської мови, хіндустані, бенгалі, маратхі, санскриту... Убога вечеря.
– Ви дуже ситі! – переконує Сатья.
Після вечері – “сеанс”. Аріель уже пройшов це жахливе коло дандаратського пекла, але повинен бути присутнім під час “практичних занять” з новачками.
Вузький темний коридор, освітлений лише блідим, мерехтливим вогником світильника з чадним ґнотом із бракованої бавовни, веде у велику кімнату без вікон і з таким же тьмяним вогником. У кімнаті – грубий стіл і кілька циновок на підлозі.
Аріель з групою старших вихованців непорушно, мовчки стоїть у кутку на кам’яній підлозі.
Слуга вводить чотирнадцятирічного хлопчика.
– Пий! – каже наставник, простягаючи кухоль.
Хлопчик покірно ковтає смердючу, гіркувату рідину, намагаючись не кривитися. Слуга швидко знімає з хлопчика сорочку і натирає його тіло летучими мазями. Хлопчика охоплює тривога, смертельна туга. Потім настає збудження. Він часто і важко дихає, зіниці його розширені, руки й ноги сіпаються, мов у картонного паяца.
Учитель піднімає з підлоги лампу з мерехтливим вогником і питає:
– Що бачиш?
– Я бачу сліпуче сонце, – відповідає хлопчик, мружачи очі.
Усі почуття його загострені. Тихий шепіт здається йому громом, він чує, як мухоловки бігають по стінах, як дихає кожна людина в кімнаті, як б’ється серце в кожного з присутніх, як десь на горищі ворушаться кажани... Він бачить, чує, помічає, відчуває те, чого не помічає жодна нормальна людина.
В одних такий стан закінчується маренням, в інших – страшним нервовим припадком. Деяких Аріель більше вже не бачив після таких шалених припадків: вони або померли, або збожеволіли.
У самого Аріеля був міцний організм. Юнак пройшов через усі випробування, зберігай своє здоров’я.
Коли засвітилися перші зорі, двері кімнати відчинились. Увійшов Чарака, ведучи за руку смаглявого хлопчика з переляканим обличчям.
– Сідай! – наказав він хлопчикові.
Хлопчик сів на підлозі, як автомат. Аріель підійшов до Чараки і вклонився.
– Це новий, його звуть Шарад. Ти поведеш його сьогодні. Ти задоволений собою?
– Так, отче, – відповів Аріель.
– Тобі нема в чому покаятися? – недовірливо спитав Чарака. – Досконалості може досягти лише той, хто ніколи не буває задоволений собою. – Пильно глянувши в очі Аріеля, Чарака спитав: – Про минуле не думав?
– Ні, – твердо відповів Аріель.
У цій школі вихованцям заборонялося думати про життя до вступу в школу, згадувати раннє дитинство, батьків і ставити запитання, що стосуються їх минулого та майбутнього. Ніхто з вихованців не знав, що їх чекає, до чого їх готують, майже ніхто не пам’ятав і свого минулого. Тим, у кого були ще надто свіжі спогади і міцна пам’ять, гіпноз допомагав забути минуле.