І потім, він не може назавжди залишитися жити з ними. Його шукають. Він рідкісний птах, що вилетів з клітки. Йому треба міняти місце, йти і летіти все далі. На його нещастя, а нього біла шкіра, хоч і загоріла під палючим промінням сонця Індії. Він занадто білий для індуса і тут звертатиме на себе увагу. Фарбувати шкіру глиною неприємно і ненадійно: перший дощ змиває таке забарвлення:. Видати себе за сагиба, розшукати європейський костюм? По-англійськи він говорить добре. Але що він скаже про себе людям? Про це треба подумати. Літати він не буде. Хіба що в темні ночі, перед світанком, коли люди міцно сплять.
З Шарадом доведеться розлучитись. З ним і літати важче, і впізнати їх удвох можуть скоріше. Шарад влаштований, його плекатимуть як “дар божества”, як посланого небом сина Нізмата.
А Лоліта?.. Аріель зітхнув. Нехай вона знайде можливе для неї щастя і майже неймовірне, рідкісне щастя для індійської вдови – нехай виходить заміж за Ішвара. Він добрий юнак, і вона буде з ним щаслива. Аріель допоможе їм. Шкода, що мати Ішвара сліпа. Вона скорилась би “волі божества”, коли б побачила Аріеля, що спускається до неї з неба. Але їй розкажуть, і вона повірить.
Над головою Аріеля залунав пронизливий крик. Він побачив у густому гіллі дерев двох білобородих мавп, одну – велику, другу – меншу. Більша відбирала у меншої якийсь плід. Менша верещала, більша дряпала її, хапала за вуха, за хвіст. Менша так жалісно кричала, може кликала на допомогу матір, що Аріель не стерпів і злетів до мавп.
Мавпи були так вражені, що одразу ж замовкли. Але коли Аріель простяг до них руку, щоб розняти, обидві кинулися в різні боки, перестрибуючи з гілки на гілку, з дерева на дерево. І, лише віддалившись на велику відстань, закричали, мабуть, сигнал тривоги, на який відгукнулися інші мати і птахи в різних місцях лісу. Аріель сумно посміхнувся: “І мавпи бояться мене”, і озирнувся. Над головою в нього зеленіла суцільна покрівля з соковитого листя. Стовбури дерев оповиті виткими рослинами і переплетені ліанами. Де-не-де проміння сонця пробивалося крізь листя і золотими плямами лягало на землю, зарослу чагарником і травою. Місце глухе. Ніхто не бачить. І все ж таки даремно він злетів. Не витримав.
Обминаючи ліани, Аріель почав повільно спускатися. Почувся шурхіт. Аріель озирнувся і побачив Ішвара. Впустивши з рук в’язку хмизу, юнак упав ниць. Аріель спустився біля нього і сказав.
– Встань, Ішвар, не бійся!
Ішвар звівся. Обличчя його було бліде. Руки тремтіли. Бог зійшов до нього і назвав його по імені! Богам відомо все.
– Ти любиш Лоліту, Ішвар?
– Усе серце сповнене нею, пане, як чаша трояндовим маслом! – вигукнув Ішвар. – Якщо ця любов гріховна, прости мене. А якщо не простиш, відбери мою любов разом із моїм життям!
– Я благословляю любов твою, Ішвар, – відповів Аріель тим же тоном. – Іди й скажи про це матері своїй, Тарі.
– Твої слова сповнюють радістю серце моє, що висохло від любові. Але нехай доброта і милосердя твоє сповнять до краю душу мою. Поверни зір матері моїй, щоб вона могла бачити щасливе обличчя сина свого!
Аріель збентежився.
– У кожного своя карма, Ішвар, – відповів він і полетів. А Ішвар довго ще стояв навколішках, дивлячись на дерева, за якими зник Аріель.
Цього ж дня Аріель довго розмовляв з Нізматом.
У кінці цієї бесіди Нізмат покликав свою онучку і сказав:
– Наш великий гість, Лоліта, благословляє твій шлюб з Ішваром. Тара повинна згодитися, не може відмовити.