6 В передбачуваному майбутньому більшість загальносоціальних законів і підходів, що утверджувались християнством чи вбачались у ньому, не застаріють — через те, що вони засновані на співчутті і здоровому глузді. Але є в кожній великій релігії процес, подібний до запуску космічного корабля: елемент, який дає початковий поштовх, відрив від землі, і елемент, який залишається в польоті. Той, хто міцно тримається за християнську метафізичну догму, намагається втримати пускову установку і запущений апарат разом.
7 Крім того, привабливість реліґії, по суті, завжди матиме расово-етнічний характер і завжди буде доступнішою для тих рас чи етнічних груп, які ЇЇ породили, ніж для інших. Реліґія — це специфічна реакція на оточення, на історичні труднощі, і тому вона завжди в деякому смислі не підходить тим, у кого інші оточення і труднощі.
8 Напочатку підвалини догматичної віри міцніють, а потім застигають на камінь; так само важкий панцир деяких доісторичних рептилій спочатку дозволяв їм вижити, а потім призвів до того, що вони щезли. Догма — це форма реакції на певну ситуацію, вона ніколи не буде адекватною реакцією на всі ситуації.
9 Ситуація Парі: скільки б теологи не наводили доказів історичної можливості неймовірних (з погляду сучасної наукової достовірності) подій життя Ісуса, вони ніколи не зможуть показати, що події ці відбувалися справді так, як, за їхніми твердженнями, вони відбувались. Звичайно, це, врешті-решт, так само вірно щодо будь-якої віддаленої історичної події. Ми завжди змушені, в гіркому логічному кінці, приймати якесь рішення — таке, як кіркеґоріанський крок у пітьму чи паскаліанське парі; і якщо я відмовляюсь повірити, що згадані неймовірні події справді відбувались, то можна сказати, що я роблю власний крок наосліп у протилежному напрямку — і не більше. Сліпо віруючий певного типу; не відданий християнству, але поширений у ньому з часів Тертулліана, відштовхується від явної абсурдності — і від відчаю як її наслідку — того, що ми ніколи не будемо здатні досягти хоч би якоїсь однозначності у вірі і як у джерелі енергії для кроку в пітьму, і як у вказівникові напрямку, в якому слід ступати. Оскільки (як сказано) при будь-якому емпіричному людському визначенні того, що складає пізнання, я нічого не можу знати остаточно, я повинен зробити стрибок до деякого стану, який дозволяє мені остаточне знання, — до стану безсумнівної впевненості «над» або «поза» тим, що досягнуто емпіричними чи раціональними засобами. Але це ніби, перебуваючи в сумнівах і в пітьмі, я повинен вирішити — замість того, щоб обережно намацувати свій шлях уперед, — стрибнути: не просто стрибнути, а стрибнути відчайдушно, і не просто відчайдушно, а в найтемніше місце довколишньої пітьми. У цьому відчайдушному стрибку з високих фортечних мурів розуму присутня явна емоційна привабливість героїчного виклику, і так само обережному повільному просуванню вперед при тьмяному світлі імовірності й уривчастому блиманні (у цій віддаленій області) наукового методу явно бракує духовного сяйва. Але я вірю — і мій розум підказує мені: я вправі вірити, — що крок у пітьму — це екзистенційна зрада і богохульство, яке полягає утвердженні, ніби в питаннях віри наукова імовірність не повинна відігравати ніякої ролі. Навпаки: я вірю, що імовірність повинна грати головну роль. Я вірю в ситуацію і в космос, описані в першій групі даних нотаток, тому що це здається мені більш імовірними. Ніхто, крім Ісуса, не був народжений цнотливицею і не воскресав на третій день, і це, подібно до інших невірогідних фактів про нього, дуже далеке від правди. Ставлю безліч мільйонів проти одиниці, що я правий, відмовляючись вірити в певні аспекти біблійних оповідей про його життя, і безліч мільйонів проти одиниці, що ви — якщо ви в них вірите — неправі.
10 Коли прибрати з його життя невірогідні сторони, то Ісуса це ніскільки не принизить, а тільки возвеличить. Якби християни були готові визнати, що ці невірогідні події, а також породжені ними доктрини і ритуали треба розуміти метафорично, я міг би стати християнином. Я міг би повірити в Непорочне Зачаття (в те, що еволюція в цілому, зі всіма її випадковостями, є батьком кожної дитини), у Воскресіння (бо Ісус знову воскрес у людській пам’яті), в Чудеса (тому що нам повинно подобатись робити такі благородні вчинки), в Божественність Христа і в Транссубстанційність (всі ми комплементарні: і один до одного, і всі — до «Бога»). Я міг би повірити в усі ті речі, які зараз відлучають мій розум від церкви. Але християни-традиціоналісти назвали б це маловір’ям.