— Недешева ваша килинівка, — крекнув Северин.
— Видко, що ви її ніколи не куштували. У будь-якій корчмі переплатите, — стара поправила барвисту хустку на рідкому сивому волоссі. — За цим самогоном з усього полку чумаки приїздять, вся Слобожанщина знає мою килинівку. То чиста сльоза Діви Марії!
Уміє продати товар, віддав належне Северин.
— Дайте нам дві кварти. І відповіді на кілька питань. Решти не треба, — Пилип передав їй пару талярів. — Згода?
Бабця з підозрою забрала срібняки, спробувала по черзі на зуб, зникла у хаті. Повернулася із двома темними пляшками.
— То що там у вас за питання? — спитала Килина дружньо.
— Ми щодо Данила, — почав було Пилип.
— Казала тому бевзю, щоби кинув череса і не маявся дурницями! Казала, що за такі баляндраси сіроманці приїдуть по його душу, — Килина гнівно затрясла палицями. Кури сполохано розбіглися. — Не можна такими речами жартувати!
— Чи вам відомо, звідки він його дістав?
— Та звідки-звідки, з маєтку великого цабе спер, звідки ще. У нього там багато всіляких рідкісних штукенцій. Збирає їх за величезні гроші.
— Отже, Данило ні з яким характерником не бився?
— Та не смішіть стару, — махнула Килина палицею. — На шкільній лаві він останній раз бився. Ото виросло базікало і вигадує казки, аби дівок на сіно затягти. Ви до нього поїдете?
— Поїдемо. Спасибі, бабусю.
— Чуєте мене, сіроманці? Ви йому шкоди не заподійте. Він дурбецало, але добрий хлопчик, нікому лиха не чинив. Як помру, то хто за моєю могилою прибирати буде? Всі роз'їхалися, забули стару Килину, один Данило навідується.
— Не турбуйтеся, бабусю. Нам лишень треба дізнатися, звідки взявся той черес.
— Тоді з Богом, онучки, — заспокоїлася стара. — Нехай килинівка смакує.
Марко вислухав доповідь, скептично подивився на пляшки самогону та конфіскував обидві.
— Як будемо роз'їжджатися, поверну, — пообіцяв він.
Невдовзі повернулися Гнат з Яремою: знайшли Мо-трю та ще кількох свідків того вечора, які підтвердили слова корчмаря та нічого нового не додали. Черес був схожим на справжній, Данило приходив із ним один раз, обмовився про маєток і на тому все.
— Мотря така нічогенька, — зауважив Гнат, багатозначно покручуючи вуса. — Очима мене аж проїла.
— Опиши цю знаменну подію цукерочці Орисі, — запропонував Ярема, якому довелося вислуховувати фантазії про погляди Мотрі всю дорогу до корчми.
Гнат у відповідь показав дулю.
— Треба їхати до маєтку та розпитати Данила особисто, — підсумував Пилип.
— Так, — кивнув Марко. — Поїдемо завтра зранку, аби не повертатися поночі.
Проте зранку поїхати не вдалося.
Корчмар приніс Вишняку аркуш коштовного паперу, прикрашений знайомим гербом з хортами, — офіційне запрошення від пана Борцеховського для панів характерників на невеличку вечерю, написане власноруч.
— «З найкращими побажаннями, Олександр Бор-цеховський», — дочитав Марко вголос. — А він швидкий.
— Що переказати посланцеві пана магната? — спитав обережно корчмар.
— Перекажіть, що ми приймаємо його люб'язне запрошення та приїдемо на домовлену годину.
Корчмар поштиво кивнув і зник.
— Це... дивно, — сказав Северин.
— І підозріло, — додав Пилип.
— Пан Борцеховський елегантно перехопив ініціативу, — Марко провів пальцями по бороді. — Розумний чорт... На звану вечерю потрібно з'явитися у гідному вигляді. Вимийтеся, поголіться, дістаньте кунтуші. Збір о шостій. Поїдемо, як на свято.
***
Пилип переплів косу, Гнат виголив голову навколо оселедця, Ярема підрівняв бороду та вуса. Северин, зітхнувши, також вирішив поголитися. Його вбога щетина не йшла в жодне порівняння з бородою Ярового, від цього було сумно, але принаймні шкіра звикла до леза і голитися доводилося частіше.
Надраїли клямри до блиску, вичистили чоботи, розгорнули кунтуші, що спочивали в саквах від самого Києва. Ярема вкотре виправ свого — досі не міг пробачити собі, що примудрився заблювати сакральний одяг. Під кунтушем Олефір мав світло-сірі шати, Яровий — криваво-червоні, а Чорнововк і Бойко були у чорному. Біля дверей кімнати чекав Вишняк у синьому жупані із золотою ниткою: при повному параді призначенець помітно помолодшав.
Надвечір у корчмі стало велелюдно й гамірно, проте розмови вщухли, щойно до зали вийшло п'ятеро характерників у чорних одностроях. Світло виблискувало на клямрах і гаптованому обрисі Мамая. Северин доклав неабияких зусиль, аби не розплистися в дурнуватій посмішці. Гнат спіймав зачарований погляд Мотрі та підморгнув їй, Мотря негайно зашарілася.