— Панове, прошу чекати. Я сповіщу пана Борцеховського про ваше прибуття.
Мажордом низько вклонився та піднявся сходами.
— Ростокупило твою матир! — мовив пристрасно Гнат. — Здуріти можна! Звідкіля у нього така прірва золота? Він ним сере?
— Брате Енею.
— Та я халамидником почуваюся!
— Стеж за словами.
Ярема тихо бурмотів під носа. З виразу його обличчя було видно, що Борцеховський уже не подобається шляхтичу.
— Вітаю шановне панство, — пролунало від сходів. — Як чудово, що ви прийняли моє запрошення. Почувайтеся, як удома!
Олександр Борцеховський спустився до характерників, а мажордом тінню плив за ним.
Магнат був показним чоловіком років за сорок, убраним у вишуканий чорний костюм із краваткою-метеликом. Чорне волосся зачесане назад, на скронях поблискує сивина. Щоки ідеально виголені. Тонкі брови, гострі вилиці, глибоко посаджені темні очі, схожі на темні дзеркала.
Брат Кремінь мав рацію: цього чоловіка варто остерігатися.
— Ви, наскільки розумію, керманич загону? — спитав магнат, тепло посміхаючись.
— Так. Марко Вишняк, — характерник вклонився.
— Маю честь, — вони обмінялися потисками рук.
Борцеховський підійшов до кожного з ватаги та привітався особисто. Від нього розпливався солодкавий запах парфумів.
— Такі юні! А вже з трьома клямрами. Перший рік?
— Так.
Северин назвався і потис руку, прохолодну й тверду, із довгими вузькими пальцями. На вказівному був перстень, схожий на перстень осавули, лишень із сапфіром замість печатки з вовком.
Погляд магната зупинився на кунтуші Яреми.
— О, пане шляхтичу, — Олександр кивнув на вишитого герба. — Це рідко трапляється серед лицарів Ордену... Нагадайте, як зветься ваш герб? Я дуже погано обізнаний у геральдиці, вибачте моє невігластво.
— Равич, — відповів Ярема.
— Равич, кажете... Так-так, пригадую... Ярові. Тернопіль? Чернівці?
— Чортків.
Борцеховський кивнув і повернувся до Марка.
— Виховуєте молоде покоління?
— Щось на кшталт. Маємо до вас розмову, пане Борцеховський.
— Я не тішив себе думкою, що це візит ввічливості, — посміхнувся магнат. — Лицарі Ордену ніколи не з'являються просто так. Але, якщо ваша розмова не дуже термінова, я пропоную поїсти, а після вечері про все спокійно поговорити. Як вам така думка, шановний лицарю?
— Чудово, — кивнув Марко.
— Тоді прошу до бенкетної зали.
Мажордом розчахнув важкі дубові двері з вигадливим різьбленням.
Зал м'яко освітлювався безліччю свічок. Біля стін завмерло десятеро служок в сірих костюмах і білих рукавичках. Двоє з них, судячи з начиння в руках, відповідали суто за свічки.
— Все ніяк не зберуся з електрифікацією. Сучасно та ефективно, але не можу змусити себе відмовитися від свічок під час вечері, — мовив Борцеховський і додав з посмішкою: — Мабуть, старію.
Довгий стіл було щільно заставлено різноманітними наїдками, вигляд яких нагадав Северину застілля Ґаада.
— Прошу, панове.
Вони розсілися та скосили очі на Ярему, бо ще з Києва знали, що за шляхтичем можна все повторювати без ризику сісти в калюжу хитрих правил шляхетського застілля. Той розклав велику білу серветку на колінах, і решта наслідувала його приклад.
— Не судіть суворо, панове, кухарі не мали достатньо часу на щось вишукане, тому вечеря доволі скромна... Але, сподіваюся, вам сподобається, — магнат двічі ляснув у долоні. — На цьому замовкаю! Спочатку їжа, а всі розмови опісля.
Лакеї піднесли кожному піали з водою та цитриною. Северин зиркнув на Ярему: той протер долоні фруктовою долькою, змочив у піалі руки, після чого витер їх насухо поданою серветкою. Чорнововк повторив нехитрий ритуал, його прислужник зник і миттю повернувся, тихо прошелестівши:
— Чого пан бажає?
Северин кинув на лакея погляд. Той був на кілька років старший за нього — бездоганно виголений, волосся прилизане.
— Почну з отого салату...
— Чудовий вибір, пане, — лакей вправно підхопив таріль та поклав на неї невідомий Северину наїдок.
Чорнововк зніяковів: не звик, аби хтось робив за нього такі прості речі. Гнат і Пилип зі схожими виразами облич спостерігали, як їм накладають їжу. Вишняк був незворушним, як скеля. Магнат потер руки і замовив собі всього потроху.
— Чого пан бажає пити?
— А що мається? — спитав Северин.
— Вино біле та червоне, коньяк, горілка. Якщо нічого з переліку не влаштовує, я принесу потрібний напій.