— Можна просто води?
— Так, пане. Вода стоїть у склянці біля фужера, як тільки потребуватимете ще, дайте мені знак.
Северин примудрився не помітити склянку просто у себе під носом, від чого почервонів.
Магнат підняв тост за Сірий Орден. Характерники скосили очі на Марка — той також підняв келих і всі випили.
Борцеховський взявся за вечерю, а ватага, після нового обміну поглядами з Вишняком, не відставала. Усередині салат виявився із якоюсь морською потворою, чию назву Северин не знав. Соус був кислуватий і загалом страва не сподобалася йому. Але Чорнововк стоїчно продовжував жувати, тужливо роздумуючи, чого не можна поїсти людської їжі без перетворювання вечері на бундючну церемонію.
Від нової порції салату Северин відмовився, натомість попросив хліба та сиру, та харчувався ними, допоки аперитив не змінили на головні страви.
Вони були значно смачніші: принесли картоплю, засмажену продовгуватими скибочками зі спеціями, яйця, приготовані невідомим Северину методом, запечену з яблуками качку, різноманітну вудженину, млинці з бринзою та червоною ікрою, плов із м'ясом раків, пироги з куріпками — Северину хотілося спробувати все.
Чорнововк з іншими братами поглядав на Марка, але той спокійно їв, запиваючи вечерю дрібними ковтками білого вина, і вони повністю віддали належне творам маєткових кухарів. Проте Северин лишався на сторожі. Йому було незатишно у чужому залі, серед цих численних служників та мертвої тиші, яку порушували тільки дзенькіт приборів об посуд та шелестіння лакеїв. Навіть Гнат їв без звичного плямкання. Як можна так вечеряти щодня і не збожеволіти?
Першим заговорив Марко.
— Чудова вечеря, пане господарю. Все навдивовижу смачно.
— О, не варто, — Борцеховський примружився у ввічливій посмішці та вицмулив трохи червоного. — Чим багаті, як то кажуть... Панове Олефір і Чорнововк, вам не смакують кримські вина? Маю також непогані французькі та італійські.
— Не вживаю алкогольні напої, — відповів Пилип.
— Не маю бажання, — сказав Северин і зловив на собі здивований погляд Гната.
— Дуже взірцево, — кивнув Борцеховський. — Дозвольте запропонувати вам дещо інше натомість. Теж на основі винограду, але безалкогольне. Спробуєте?
Характерники стрельнули очима в Марка, але той ніяк не відреагував, і вони погодилися.
Магнат клацнув пальцями. Мажордом зник у дверях — Напій, що ви спробуєте, є доволі ексклюзивним, якщо не сказати секретним, — Борцеховський дістав із внутрішньої кишені піджака портсигар і вивудив тонку цигарку. Моментально поруч виріс лакей із запаленим сірником. Магнат задимів та продовжив: — Я планую пустити цей напій у продаж наступного року. Винахід гаме-риканців, проте зовсім невідомий українським теренам... Пригощайтеся, панове.
Мажордом повернувся з позолоченою тацею, на якій стояли два високих бокали з червоною рідиною, на стінках кипіли численні дрібні бульбашки.
Северин принюхався: запах винограду поколював ніздрі. Юнак зробив обережний ковток. Схожа на сік рідина вколола язик й розтеклася у роті свіжим солодким смаком. Він зробив ще кілька ковтків.
— Дуже смачно, — сказав Северин.
— І мені подобається, — додав Пилип. — Що це?
— Перед вами, шановні лицарі, газована вода з сиропом, — урочисто відповів Борцеховський. — Просто і геніально! Як щодо решти, чи бажаєте спробувати?
Всі погодилися, навіть Марко.
— Товар дуже перспективний, — розповідав магнат, пахкаючи цигаркою. — Вийду на Слобожанщину, потім розширю на все Лівобережжя, а затим і весь Гетьманат.
— Ви зможете виготовляти стільки пляшок? — здивувався Ярема.
— Безсумнівно, — кивнув магнат. — Я заробив на тому, що багато шляхетських сімей успішно проспали, себто на другій промисловій революції. Поки вони розповідають про діяння предків та застрягли у минулому сторіччі, я роблю справу. І мене ненавидять за успіх! Мовляв, вискочка, парвеню, куди виліз, та ще й герба собі купив.
Ярема швидко запхався величезним шматом пирога.
— Найкумедніше, як тепер вони вишикуються в чергу, аби мати мене за свого зятя. І їхні діти мріятимуть про подружжя з моїми дітьми. Хоча тут жодного секрету немає! Я проста людина нової формації, дивлюся на Європу, певен, що саме за нами майбутнє держави. За всієї поваги до старих шляхетних родів, пане Яровий, зовсім не хотів вас образити, якщо ви раптом сприйняли на власний рахунок.
Шляхтич щось пробурмотів, помахав рукою та сховав носа у склянці з напоєм.
— Утім, досить марнославства, це нудно й нецікаво, — магнат розсміявся і кинув недопалок до свого бокалу. — Отже, до справи. Що за питання привело вас до Яструбиного маєтку?