— Господи! Що сталося? — закричав управитель, наче покійні могли відповісти. — Hi-ні-ні! Що сталося?!
— Сталося, що твій сраний пан намагався нас убити, — сказав Гнат, засгібнувши черес на останню клямру. — Ось він валяється, до речі.
Мажордом здригнувся, обернувся та затиснув рота рукою в білій рукавичці, ніби угледів привидів.
— Варто було почати саме з нього, — додав Гнат та взявся за обшук тіла Борцеховського.
Управитель сполотнів та вирячився на характерника, як на диявола.
— Ви наче здивовані. Не очікували побачити нас живими? — поцікавився Пилип.
— Вони... їх, — управитель дістав носовичка і почав обмахуватися, ковтаючи повітря. — Ви вбили його! Вбили всіх...
— Дивовижна спостережливість, — сказав Ярема. — Як тебе звати, діду?
Мажордом не витримав та почав блювати прямо там, де стояв.
— Гарне ім'я, — Гнат дістав позолочений портсигар магната, покрутив та сховав собі до кишені. — Так тебе і зватиму.
— Сюди прямує загін лицарів Ордену, — повідомив Пилип управителю, коли той повернув увесь сніданок на землю та трохи оговтався. — Нам наказано зібрати всіх мешканців маєтку в одному місці.
— Думаю, бенкетна зала підійде, — продовжив Северин. — Ви знаєте всіх тутешніх працівників та де їх знайти.
Мажордом протер кутики рота носовичком. На його чолі блищали великі краплі поту.
— Ти не думай, що маєш вибір, старе пердло. Або робиш, що ми тобі скажемо, — сказав Гнат, граючись великим мисливським ножем, який дістав у чергового небіжчика. — Або ляжеш відпочити поруч із паном, як годиться найвідданішій хвойді.
Управитель опанував себе та виструнчився, набувши якомога більш гідного вигляду.
— Що... Що потрібно зробити, панове? — очі його панічно перебігали від тіла до тіла.
— Для початку скажи, чи це всі мисливці, або когось не вистачає? — спитав Северин. — Поглянь уважно.
Мажордом швидко оглянув мертвих, пошепки бурмочучи імена та загинаючи пальці.
— Так, усі. Пан Борцеховський, єгер, псар, дванадцять охоронців. І два старші лакеї, яких узяли на полювання вперше.
— Не брешеш, падлюко? — спитав Гнат погрозливо.
— Навіщо мені брехати, шановний...
— Аби врятувати когось із цих виродків.
— Той, кого я волів би врятувати, вже мертвий, — відказав прислужник блякло.
— Брате Малюче, допоможеш пану? — спитав Северин.
Він помітив, як шляхтич принишк, заціпенів, а його скляний погляд блукав по двох лакеях, яких він убив першими.
— Що ти сказав, братику? — Ярема потрусив гривою.
— Питаю, чи підеш до палацу? — лагідно перепитав Северин і на додачу махнув рукою в потрібному напрямі. — Збереш там усіх мешканців, а ми складемо небіжчиків усередині та приєднаємося до вас.
— Зроблю, — Ярема подивився на нього з вдячністю. — Зберу там усіх. У бенкетній залі.
— Не забудь забрати у цього послужливого пана ключі від усіх дверей, — додав Пилип. — Адже пан не спробує отруїти нас чи пристрелити з-за гардини?
— Слуга лише виконує накази, — відповів мажордом.
Він повернув собі спокійний, сповнений поваги образ, який псував тільки кутик рота, що зрідка посмикувався.
— Як тебе звуть? — повторив питання Яровий.
— Стефан, пане лицарю.
— Показуй дорогу, Стефанику, — Ярема згріб решту свого майна і махнув пірначем.
Мажордом вклонився, кинув останній погляд на мертвого Борцеховського та повів шляхтича до палацу.
— Сподіваюсь, Малюк упорається, — мовив Северин, проводжаючи їх поглядом.
— Упорається, — відгукнувся Пилип. — Після цієї ночі він із будь-чим упорається.
Ніч, яка об'єднала нас міцніше, ніж усі попередні тижні, — подумав Чорнововк. І його штрикнув спогад про Савку.
Поки Гнат завершував обшуки, Чорнововк і Олефір носили тіла до будинку та викладали їх рядами на підлозі. Пилип заразом відчинив усі вікна.
— Нехай вистигне, так краще збережуться.
Коли з мисливцями було покінчено, троє характерників завмерли над тілом брата Кременя. Северин відчував, як по їхній невидимій броні повзуть тріщини. Вони дійшли до межі.
— Кременя... потрібно окремо, — прошепотів Северин, стиснувши кулаки. — На лаву, чи в іншу кімнату...
Пилип кивнув і протер очі.
— Візьміть хтось його... Його голову, — попрохав Гнат дивним високим голосом. — Я не можу... Не можу навіть дивитися.
Олефір нахилився та обережним рухом підхопив голову Марка. Перевів подих і рушив до будинку. Бойко взяв тіло за ноги, а Северин під пахви, і вони повільно посунули у дім.